Збулася мрія, купив Добло. Мріяв давно, адже дядько мав Добло з 2003 по 2007 рік. З того часу багато води витекло, оскільки я сімейна людина і маю досвід їзди на морі на забитому під зав'язку Ланосі. Хотів щось більше. Навіть думав пригнати щось з-за бугра, але за нашими перекупами хрін встигнеш. Дружина постійно пиляла: "Купи машину, бо Славута вже на капіталку проситься".
Коротше, сидів, моніторив сайти і надибав Добло з пробігом 139000 км, другий варіант — 170000 км, і Кенгуру з пробігом 157000 км. Стрибнув на Славуту, взяв кума і помчали дивитися. Кенгуруха виявилася "небитнефарбованою", ще й переобладнана з вантажівки, тобто ззаду хіба що лежачи зручно. Спочатку глянули сріблястий Добло, стан відповідає пробігу, дядько нікого за його словами не підпускав за кермо, на розхідниках не заощаджував. Навіть на внутрішніх пластикових деталях подряпин і поношеності немає, хіба що кермо хтось надкусив у верхній точці. Єдиний мінус — кондиціонера немає.
Поїхали дивитися другий варіант, який я попередньо дивився ще навесні. Там купа сколів, в салоні все затерто (слова продавця — "кулі, це ж трудяга"). Сколів взимку не так кидалися в очі, але він вирішив їх олівцем зафарбувати, і в колір не потрапило — вийшло все в пікселях. То лопнуто, то тріснуто, гума різна, але кондиціонер є. Прикинувши все, я зважився брати перший варіант, хоч він і дорожче і без кондиціонера.
Отже, п'ятниця, примчав у МРЕО, зателефонував "бігунку", і через 2,5 години я вже ставив номери і оформлював страховку. В планах поставити інші сидіння, адже після Славути тут дуже багато місця, але трохи жорсткувато в спину.







