Вперше я побачив Chrysler Crossfire на хайвеї I-95 у штаті Коннектикут, коли ми їхали з другом на ланч. Я тоді показав йому на цю машину, кажу: "Дивися, що це, Бентлі?!" Він сказав, що це за модель. Але в мене залишилося враження про цю машину як про дуже дорогу і недоступну. До речі, машиною моєї мрії завжди була і залишається (хоча тепер вже не так пристрасно) Porsche 911 Turbo. І так, вся справа в Need For Speed Porsche Unleashed, в яку свого часу переграв. Так от я це до того, що Crossfire своїми лініями (а часто і характером) нагадує мені про те, що я трохи наблизився до своєї мрії.
Коли я зайнявся пошуком машини для покупки, я хотів, щоб це був спортивний купе. Коли мені запропонували це авто як варіант, у мене в голові не вкладалося, що там всього два місця, хоча, з іншого боку, сильно тиснула на психіку його яскрава неабияка зовнішність, потужний мотор і задній привід (який швидше розкіш, ніж буденність). Що вже говорити про ручну коробку, по якій я нудьгував після їзди на автоматі… Загалом, тиждень боротьби з собою, родичами та друзями, які переконували, що це зовсім непрактично, дорого в наших умовах і пустощі... І рішення прийняте: так, я хочу. А через кілька днів по тому его-мобіль став моїм. Так відкрилася нова сторінка історії в моєму житті…
Трохи про їздові якості цієї машини. Двигун дуже тяжкий, навіть на низьких обертах. До речі, максимальний момент, що крутить, досягається вже на 3000 об/хв, що добре відчувається, коли втискаєшся в спинку крісла при розгоні. Коробка ручна 6-ступінчаста зі зближеною парою. Перемикатися доводиться частіше, але й їхати 80 км/ч на 5-й цілком реально, якщо хочеться заощаджувати паливо. До речі, при зовсім неекономному режимі їзди а-ля "газ у підлогу" витрата на 100 км вийшла в районі 13 літрів, чому я був вкрай здивований і втішений.
В планах невеликий тюнінг: встановлення короткохідної куліси, більш короткого і, можливо, жорсткого зчеплення. З електроніки - заміна магнітоли на щось сучасніше (наприклад, разом із вбудованим GPS, DVD). Загалом, усе тільки починається. Як каже один мій друг: "Житимемо, будемо подивитися". І я його у цьому підтримую.










