Почалося все з того, що захотів я купити собі 21-ю Волгу.Знайшов. Здзвонилися з продавцем. Машина давно стояла в гаражі.Ціна 1600 доларів. Але один нюанс — і я і продавець не вКиєві.Обидва у відрядженні.Домовляємося на найближчі вихідні.Дзвонюп'ятниця-субота-неділя — поза зоною.На жаль (броджу по рійці врозстроєних почуттях натикаюся на Кабріолет Опель Кадет.Моторчик1, 3 але заточений під спортивний.Дзвоню ще раз продавцю Волги — таксамо штиль.Набираю продавця Кадета.Поговорили — нормальний мужик, але він на море( Збираю гроші поки продавець повертається додому.Сума то вже більше ніж на Волгу треба було. Знайшов. Приїхавпродавець — домовилися зустрітися. Виявилося, що машина вже замісто, не в Києві.Ну, не в Києві - так не в Києві.Погоджуюсь їхатитуди.Дзвоню вже ввечері щоб ще раз уточнити у продавця.Отримуювідповідь.Погляньте - беріть заставу і якщо все сподобається -будемо знімати.Ем ... Заставу то заставу. Але, навіщо застава? Якщомені завтра сподобається - післязавтра їдемо до МРЕВ - Ви при менізнімаєте - я ставлю. Якщо за два тижні ніхто не забрав — то за добунавряд чи зміниться. А якщо навіть і зміниться - ну - значитьпродавайте, якщо МРЕВ вночі працює ... Мінусом ще і стала фраза "тау мене її з руками та ногами заберуть". Не люблю барижні фрази —одразу відпало бажання брати. До того ж потім її з руками та ногами "забирали" кілька тижнів. Далі я просто забив дивитись. Але не цестало головним приводом відмовитись і від цієї машини. Продавецьвсе ж таки здався нормальним — нічого проти нього не маю. Всерозповів про машину. Мабуть нормальний мужик. Зателефонував я вчерговий раз своїй дівчині і вкотре сказав що вагаюся. Ну, відчувающо не моя машина. І те, що сказала дівчина — стало вирішальнимчинником. А нагадала вона мені слова, які я завжди казав.Запитала: "пам'ятаєш, що завжди казав? " Кажу: "пам'ятаю". Подзвонивта відмовився від зустрічі. А нагадала вона мені мою фразу, яку язавжди казав: "куплю маленьку машину - вб'юся на ній. Не вмію я наних їздити..." Ось так я відмовився ще від однієї машини. Інаблизився ще на крок до Дженніфер) Потім похмурий, як Горбачовпісля мелірування на лисині, лажу в черговий раз по рийці. Все жсвербить усередині автонаркомана =) Мерседес, БМВ… Все не те… І тутбачу її… 0_0 Відразу зрозумів що чи вона — чи поки що нічого.Дзвоню продавцю. Не можу додзвонитися – не бере слухавку. Я вже заодну зателефонував — та не так сподобалася. Сиджу похмурий далі.дзвонить телефон - лівий номер. Виявляється передзвонює продавець.Поговорили – домовились про зустріч. Грошей не вистачало - залишивзаставу 500 доларів, взяв розписку. Добре, що через півмісяця менімали повернути борг. Ось на них і розраховував. Не описуватимуподробиці. Але завдяки машині познайомився ще з двома добримилюдьми Андрієм та Володимиром. Купив я Капрісік і, навіть невстигнувши натішитися і накататися, поїхав у відрядження (
Чесно скажу, як і на Семеничі — боявся сідати за кермо. Машина невеличезна — машина ВЕЛИЧЕЗНА. У прямому сенсі цьогослова.Оглядовість по бічних дзеркалах ніяка.Щоб не напружуватипродавців навіть просив друга, щоб він у годину пік у п'ятницювигнав мені її за місто. І дуже йому вдячний що він сказав: "а тисядь за кермо, проїдься по території МРЕО скажеш — зможеш їхати наній чи ні"
Сів на величезний диван. Тремтячою рукою перевів автомат у режим "драйв". До цього ніколи на автоматі не їздив. З принципу Механікарулить! Я проїхав буквально метрів 10, коли зрозумів що машинаповодиться так, і я її, не дивлячись на розміри і автомат, відчуваютак, ніби проїздив на ній не 10 метрів, а 10 років. — як щосьрідне… За нашими "улюбленими" київськими пробками — аналогічно...Вибираюся за місто — незважаючи на м'яку підвіску — що 20, що 160 —машина йде стійко. Один мінус – встановлений газ. Всі документи нанього були, але я ще думав вписувати його в техпаспорт чи ні. Але востанній момент мене вламали. Мовляв, зняти завжди встигнеш, азапас зайвого ходу не завадить. Чому мінус? Я просто не розумію, навіщо купувати великі, потужні машини та ставити на них газ… Не вобразу. Це виключно імхо. Інші точки зору поважаю, але моя саметака. Коли виїхав на трасу — мало не сталося лихо. Від'їхав відКиєва вже 100-120 кілометрів. Тримаю собі 110-120 км/год. Машинпозаду немає. Вже темно. Іду собі в крайньому лівому трасою. Зузбіччя виїжджає фура. Як належить, з увімкненим покажчикомповороту. Все б добре… Але він із правої узбіччя, через першу, через другу смугу ломиться ліворуч на кишеню на розворот. І йомуглибоко пофіг що машина на швидкості зовсім поруч. Чого там. Вінодне правило знає. Подивитися чи немає іншої фури і даліпродовжувати рух ... Я по гальмах. А машині пофіг! Так, вонагальмує, гума димить, але їй пофіг - вона клює носом, але мчитьуперед. Я об'їхав його буквально за півметра від причепа. Навітьпобачив на ньому пучок своїх фар. Підвіска м'яка - як я неперекинувся - для мене досі загадка. Але гарно вільнувши задом ізалишивши шлейф якось вирівняв машину. Заїжджаю наперед його нааварійці. Виходжу, кажу: "дружище, ти чого твориш? " Він: "хлопці, вибачте" бла бла бла бачу що за кермом водієві років 60. Тут ужеяким би злим я не був - а вік треба поважати. Кажу: "ну е-ма-йо ...Ну ще мого б віку - я б зрозумів. Ну млинець, у мене швидкість 120- у Вас - 20. Ну куди з узбіччя через 2 смуги? Добре вдень потрапиву мертву. Але при таких дзеркалах, та я ще й на фарах же... Машинаяк новорічна ялинка світиться..." Ось так, відразу після покупкимене моя Дженніфер можна сказати врятувала від біди. Машинканеабияк подряпана і з набряклим фарбою. Світить залізнеперефарбування. Красувалася в 90-ті, коли про такі машини мало хточув. До того ж капот, мабуть, дуже давно не був виставлений і йогозакривали "від душі". На лобовому склі хрестом тріщина. Не працюєсклопідйомник водійських дверей. Продавець поклав у багажник інший, але після того, як я його поставив — нічого не змінилося. Чи тежнеробочий, чи причина не в механізмі. Шукатиму, як дістанусядодому. Зламаний ключ запалювання. Потрібно змінювати весьмеханізм. Невелика прогнилість біля лівого заднього колеса на рівніпорога. Але шкірка — не страшно. Все змінюється, ремонтується.Радіатор закріплений за допомогою саморобної алюмінієвої пластини.Потрібно новий акумулятор. Переглянути гальмівні колодки та ручник, амортизатори. Провести те ГБО. У принципі начебто по дрібницях все.Машинка їде чудово. КПП, двигун, ходові якості – ідеально.Продавець рекомендував поміняти амортизатори - але що на швидкості, що по поганій дорозі машина тримає дорогу добре. Поступововідновлюватиму. Ще б знайти відповідальних людей, щоб безпередоплати могли доставляти запчастини. Бо начувшись досвідудрузів — трохи стрімко давати гроші вперед. Але це все ще у планах.Як будуть гроші — займатимуся. Зараз потрібно довести до пуття все, що зламано. Перетягнути салон у шкіру. Тому що зараз ганчірка. Зодного боку, не дуже хочеться. Хочеться, щоб все було оригінал. Алевсе ж таки американська машина повинна мати шкіряний салон. Упринципі — почну робити машину з того, що можна купити у нас.Робити все планую своїми руками. Нам водіям – все під силу =)Головне мати бажання. Що сам вмію, що Ви, розумні люди, у яких можев цьому плані більше досвіду, дасть Бог підкажете, щоб я з третьогоразу зробив ідеально, а не з 30-го =)
За якість фото та за задній план — вибачайте. Зробив танцмайданчикпід будівництво гаража — а руки не дійшли… Замотався на роботі…краще ніяк, ніж якось… Будівництво буде навесні, щоб не литифундамент у болото… Як потраплю додому, або коли мої соратницінаклакають і надішлють більше фото — обов'язково додам) До речі, япросто прозрів, коли побачив. Дженніфер я купував після СеменаСеменича приблизно через місяці 4. Коли отримував на неї номери -залишався на вибір тільки один-єдиний) І цей номер був з такими жлітерами і цифрами, як на Семеничі, тільки з різницею в одиницю).машинах у мене тепер номери по порядку) Ще б так на Оміжку приперереєстрації))) Як робитиму Дженніфер - намагатимуся викладати вбортовий журнал все до єдиної дрібниці. Сподіваюся комусь такому якя, хто вперше ремонтуватиме чи відновлюватиме Каприс, мої матеріалибудуть корисні.
