Значить, справа була так... на даний момент це моя скалка в моїй дупі і в свідомості, адже це була давня мрія, що здається настільки недосяжною! Як то кажуть, якщо дуже захотіти, то все вийде і збудеться. Але завжди, на жаль, є анти-думка або анти-логіка, не знаю, як це назвати (нехай пробачить воно мені, як ми йому прощаємо) "ДЕРЖАВА". Я ще повернуся до цієї думки і розповім, до чого це було сказано.
Почнемо з хорошого... Одного ранку, не знаю "якого дідька", мене смикнуло відвідати наш місцевий ауді клуб в електронній версії, що я робив дуже і дуже рідко. Відкрив я його, і поки мої мізки включалися після сну, я просто клацав посилання туди-сюди і не міг зрозуміти, чого я взагалі сюди заліз? На той момент найбільшою видимою в майбутньому, що оглядається мною, була Audi A6 Avant, років так 2000-2003. Зайшов у продаж, почав скролити, і тут ті На-а-а! Продаю Audi 100 coupe S… Перша думка: "так ну нах... такого не буває", друга: "якийсь вася, як завжди, продає якийсь унікальний космотюніх, приліплений на нещасну машину, і буква S тут визначає напрям тунінгу, що прагне спортивності", третя: "почекай-ка… адже за попит ніхто не вдарить, де мій телефон…" Четверта була вже в момент гудків очікування в телефоні: "а якщо правда?, а якщо вже купили?, а скільки ж фраза "ціна дог." може коштувати?, а скільки коштує моя душа?, і де-небудь все-таки потрібно шукати ту хмарну суму... - AЛииЬоо! Здрастуйте!.. Загалом, мені пощастило))) після 20 хвилинних з'ясувань і мозкопила господарю я сказав, щоб нікуди не рухався, я ща буду.
Виявилося, треба було пиляти через увесь Київ, на інший його бік. Було ухвалено рішення сідлати двоколісного мустанга, адже намічалася ранкова година пік, і педалити його що є сечі! Так і зробив. Сунув у кишені всі гроші світу, що в мене були, і вистрілив у дорогу. Напевно, такого хворого велосипедиста товариші автомобілісти не бачили... Через 40 хвилин я перетнув все місто, думав, легкі виплюну... але я стояв біля заповітних Іржових воріт гаража і не міг повірити до першого їхнього скрипа, що зараз я живою побачу її! О так, дитинко! Це ТИ!.. Далі емоцій немає, просто ступор, я готовий був віддати йому вів, який на той час коштував близько 5-ки євро, щоб він до вечора нікому ці ворота не відчиняв. Загалом, до вечора я знайшов і гараж для неї (якого в мене не було) та гроші. І вночі я вже не міг натішитися, надивитися на всі її боки, принади та косяки…
Далі все викладатиму в бортовому журналі… і про погане теж буде там. ((
З.и. ось написав і начебто знову це все пережив, аж душа в п'яти пішла, по-доброму)))




