У середині 1970-х концерн Volvo придбав легкове відділенняголландської фірми DAF, відомої ще з 1950-х своїми малолітражками, оснащеними безступінчастими клинопасовими трансмісіями конструкціїvan Doorn'a. Моделлю, яку не встигла до злиття освоїти 8виробництві DAF, була малолітражка (природно, з клинопасовимваріатором) моделі 77. Шведські конструктори в короткий терміндопомогли довести її до конвеєра, і з лютого 1976 року вона пішла всерію вже як модель Volvo 343. Автомобіль являв собою компактнийтридверний задньопривідний хетчбек з 1, 4-літровим 72-сильнимкарбюраторним двигуном В14.0Е фірми Renault (і це зрозуміло, оскільки самостійно невелика фірма DAF малолітражних двигуніввиробляти не могла, та і Volvo згодом цього робити не стала)звичайно, з безступінчастим автоматом Variomatic, зблокованим зголовною передачею (і підвішеним до кузова - так звана трансмісіятипу трансексл), що дозволяє дозавантажити задні ведучі колеса ідомогтися таким чином відмінної ваги 50:50, що покращуєкерованість. Управління подібним варіатором зводиться доперемикання трипозиційного селектора (передній хід, задній інейтраль), а якщо потрібно на зниженій передачі забратися на гору, достатньо клацнути вимикачем, розташованим на консолі зліва відважеля. Спереду підвіска була звичайною, типу McPherson, незалежназадня - типу De Dion на однолистових ресорах прогресивного змінногопрофілю. Споживачі спочатку із задоволенням купували новийкомпактний (і головне дешевий) хетчбек модної марки. Але відразупішли численні рекламації:конструкція готувалася поспіхом івиявилася дуже сирою. Ремені трансмісії Variomatic розтягувалися ірвалися, розсувні шківи зношувалися, кузови були погано зварені, апро знаменитий антикорозійний захист Volvo на дешевий "343-й" недоводилося і мріяти, тому автомобілі перших серій швидко втрачалитоварний вигляд. На щастя, керівництво концерну схаменулося швидко, адже незадовільні характеристики та якість "маленького Volvo" могликинути тінь на репутацію продукції головних заводів. В результатіненадійний Variomatic доопрацювали, і в 1978 його замінили більшдосконалою трансмісією типу Transmatic. З цього часу разом здвигуном В14.1Е почали встановлювати звичайну 4-ступінчастумеханічну КП Volvo (M46R), що негайно підняло продажі.
У 1979-му з'явилася модель з п'ятидверним кузовом "345" (місткість багажника від 380 до 1200 л), що зміцнила положеннясерії 300 на ринку. У 1981 році на моделі серії стали встановлюватидва, 0-літрові карбюраторні двигуни Volvo О 19:81 -сильний В19 і92-сильний В19А, а також нові пластикові бампери. У липні 1982 рокумодель, оснащена 115-сильним інжекторним В19Е, стала називатися"360", а з чотирициліндровим 71/63-сильними двигунами В14.2/14.3Е -"340". Влітку 1983 до сімейства додався чотиридверний седан зподовженим багажником і почали встановлювати 5-ступінчастумеханічну коробку передач M47R. Знову було перероблено панельприладів:на новій консолі компактно розмістилися повзуни керуваннявентиляцією та опаленням, а також магнітола. З липня 1984-гопотужність модернізованих 2, 0-літрових двигунівВ200.624.634.928.938 була підвищена до 95 л. С., а в липні 1985року в гамі з'явилися 1, 7-літровий бензиновий двигун Renault B172Kпотужністю 82 л. Та 1, 6-літровий 54-сильний дизель F8M.Встановлювали також дизель Volvo D16 потужністю 55 к.С., вельмиекономічний - всього 7, 0 л/100 км у місті. До кінця 1980-хклинопасовий варіатор замінили агрегатом новогопокоління:трансмісією CVT зі сталевим пластинчастим ременем, якийбув настільки ж надійний, як і шестерні звичайної КП, призбереженні всіх переваг безступінчастого плавного регулюваннякрутного моменту, що передається до колес. З такою трансмісієюробили модель 340 з двигуном 14.4 в 1989-1990 рр. У другій половині1980-х на тому ж заводі почали виробляти передньопривідне сімейство400, яке поступово витіснило застарілу задньопривідну малолітражкуз виробничої програми. У 1990-му виробництво всіх моделей "300-го"сімейства згорнули. ). Поступово покращуючи якість складання тазживаючи "дитячі хвороби" конструкції, компанія довела моделі цієїсерії до високого рівня, а встановлення на них потужніших двигуніві надійних механічних КП тільки покращила справу.
І якщо вибирати з усієї програми, то саме такі версії, оскількимоделі з варіатором дуже ненадійні (насамперед через виробленняшківів, які прискорюють зношування ременів). Кермо, незважаючи навідсутність гідропідсилювача, дуже легке. Автомобіль досить добре "тримає" дорогу, розгін дуже стабільний при будь-якому стані дороги- дається взнаки хороша розважування по осях. Акуратна панельприладів була досить багато оснащена для того часу (були навітьгодинники), пізніше на моделях з механічною КП панель дещо змінили- обрамлення циферблатів приладів стало прямокутним, а ручкирежимів вентиляції - круглими. Змінилися також і підрульовіперемикачі, а кермо стало чотириспицевим. У затишному салоніскрізь, де тільки можна, є лампочки підсвічування. Опалення (знеодмінним підігрівом передніх сидінь) та вентиляція салону "по-скандинавськи" потужні та ефективні. Корозійна стійкістькузовів вже з початку 1980-х була доведена до загальних стандартівфірми і є у "300-ї" серії однієї з найкращих у класі (сегментD)
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.