Після заселення у Ворохті, на ранок вирішили не лізти в перший жедень у гори. До того ж і погода не сприяла сходженням — булопохмуро. Благо, у нас було ще кілька цікавих місць у запасі.Один зних - Манявський водоспад і Манявський скит.
Дорога (якщо це можна так назвати) до водоспаду йшла по дужемальовничих місцях. Це ЗІЛ 131 або УАЗи, їхати довелося дужеповільно і акуратно, щоб не черпати об валуни черевом... Вони развсе ж таки зачепив захистом за такий "камінчик", відволікаючись назустрічну вантажівку. А коли перед нами з'явилася річка, вирішиливийти озирнутися і не брати дана перешкода ходом))) І СлаваБогу.Так як річка виявилася приблизно 30-40 см. Глибиною, і це щене ясно які в ній на нас чекали валуни.Так як вода тут дужекаламутна, зрозуміти це було неможливо.Вже вирішивши йти даліпішки, я почув звук транспорту, що наближається, вирішив почекатийого, щоб побачити реальну глибину річки. І тут через деревавиїжджає 131-й, з дизельним мотором. Гальмить біля нас. А у кузовіу нього 15-20 підлітків. Водій люб'язно запропонував нас підвезти іми не змогли встояти перед такою пропозицією. Наступні 5 хвилинбули одними з найкращих у моєму житті. Як виявилося це такиймісцевий атракціон, возити людей руслом річки у кузові вантажівкибез будь-якої страховки чи ременів. Прискорюючись перед кожним "зануренням", і тим самим піднімаючи хвилі. Було дуже весело. Післяводоспаду заїхали в Манявський скит. А на зворотному шляхувідвідали водоспад Гук. Та дорога до нього значно краща. Але й самводоспад простіше, ніж Манявський. І туристів, на відміну відМанявського, тут величезна кількість. Зате чиста вода.
Відвідати варто обидва водоспади, але заради одного тількиМанявського можна взагалі сюди приїхати.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.