Як я з'їздив до Відня

Зібралися ми відвідати Відень з дівчиною. Підговорили друзів (тежпара) і почали планувати… З досвіду поїздки до Польщі на моїй Галі, ми дуже хотіли цю подорож здійснити теж машиною. Все було вирішено— їдемо Галею. Початок поїздки та відсутність доріг Висунулися мипісля роботи в п'ятницю ввечері. Вирішили здолати всю дистанцію зараз (1000 км.) Крім мене, права були тільки у дівчини, спочатку всебуло нормально (не враховуючи, що мені моргали фарами (тоді ще лінзне було) і погано було видно), потім я потрапив на дорогу. МіжЛьвовом і Тернополем.Сказати, навіть, що там дороги нема — нічогоне сказати.Я б взагалі на тій ділянці поставив знак "цегла" і підним табличку "з 19:00 по 5:00". Тому що це ппц... Ну зловив я тамне кволих таких 3-5 ям, а по дорозі бачив у три рази більше машинна узбіччі на аварійці (міняли колеса). Попсихував трохи (такий вжея, важко мені переживати ці ями), і поїхав далі. br> На кордонібула більша черга, час був уже за 12 (а це все після робочого дня).Ну, загалом було дуже холодно і сонно... Доповзли ми до митниці, там пройшли всі необхідні процедури і поїхали щасливі до виїзду.Але вирішили зупинитися за кілька десятків метрів до шлагбауму дотуалету. Дурні, ні, щоб це пекло якнайшвидше проскочити :( .Поробили свої справи і сіли в машину, не встиг я тільки проїхати, як нас зупиняє поляк і просить згорнути і ще трохи почекати (ужесвітанок). Ну стоїмо ми, чекаємо чогось Нас таких уже багатозібралося.Дивились, як у мужика на мотоциклі з підшоломника дісталиблок цигарок.Нам на той момент ще було дуже весело.
У дзеркало я побачив, що до нас ведуть собачку... Ну, думаю, чогопереживати все ок. І тут ця сука починає гавкати і дерти мені позадній арці. У мене запитують, де сигарети, я кажу: "не куритьніхто, ми туристи просто", ну нам, природно не вірять, собаку всалон, вона там все своїми кігтями дре, а ублюдки вже по-тихенькузривають мені пластик і виймають задні сидіння.У мене весь цей часкомусь у горлі стояв, як потім сказала наша супутниця: "е*алі твоюГалю жорстко, і без мастила." Нічого не знайшли, продовжуючи прицьому питати, де сигарети.Показали пальцем., куди їхати на яму.Тут почалося найцікавіше… Усі з машини наказали дістати. Вийнялимене бардачок, знову розколупали весь салон. А один із цихпольських №:*? :; "(? почав мені знімати крило. КРИЛО, Карле! Щосьтам хитав, підчіпував, крутив. "крило зняти так і не зміг, то кантив мене так стояли, що палець залазив між крилом і капотом.Знущавшись ще трохи над моєю машиною, вони криво все поставили намісце (з-під пластику стирчала оббивка і все в цьому дусі), аполовину я збирав сам. І знаєте що? Мені навіть, ніхто вибачення неприніс. Сказали: "ну, ми не знайшли, то у Відні знайдуть". Свиніпрокляті. Коротше, ми поїхали далі. Звичайно, спати вже нікому нехотілося.
А що за звук? почало закінчуватися паливо та ми почали шукатизаправку. Чомусь на автобані всі знаки зі з'їздом на заправку булиперекреслені клейкою стрічкою і майже всі велися якісь роботи.З'їхали ми в якесь селище, і тут я почув якийсь писк (наче у менедиференціал заварений і я повертаю), але тільки з-під передніхколіс. Сильно перелякалися, вже не хотілося ніяких Відень, Польщата ніхрена не хотілося. Потім помітили, що звук відтворюватиметьсятільки на тому асфальті, що лежав у тому селищі. Подумавши, щонічого страшного в цьому немає, поїхали далі (а нічого, що в селищізвук був тільки у нас, так? !). Ласкаво просимо у Відень
Ну ось ми й приїхали. Дуже втомлені (з моменту виїзду з рідногоміста минула доба, біс сну — півтори), ми вночі вже їдемовіденською окружною. Я, не маючи досвіду, зауважую, що машину нібищось гальмує, але у мене дуже погана шумка у водійських дверях, імені здавалося, що це зустрічний вітер їхати не дає (при чому, кудиб ми не повертали, вітер завжди зустрічний, смішно, так? ). Ну, їду-їду, вже з'їхали на міські вулиці. Встаю я на світлофорі. Потімрушаю легенько. І мені як позаду щось бахне! Аварійка. Виходимо…Думаю, колесо пробив, а ключа нема. Дивлюсь, мацаю, все ок, колесанадуті. Знизавши плечима, сів у машину і, увімкнувши поворотник, почав вирулювати на подвір'я. А машинка щось не тягне зовсім. Ледвепереключив на другу передачу. Зрозумів, річ — погань. Підвівся (тамне можна було вставати). Вийшов і побачив те, що ви можете бачитина першому фото. Заднє колесо стоїть, м'яко кажучи, раком, гумимайже не стало. Перша думка – страховка! Ну я подзвонив, поспілкувався, мені пояснили, що у мене типу цивілка, тількиміжнародна (необхідний мінімум виїзду за кордон — зелена карта дляавто). Ну, у п'яти словах грошей мені ніхто не дасть. Я в поліціюдзвоню запитати, чи можна залишати на ніч машину, бо мені нема кудиподітися, і чи можуть вони надіслати поліцейського, щоб чимосьдопоміг (хоча б сказав, чи можна тут стояти), мене з моїмипроханнями ввічливо посилають. Дзвоню в службу дорожньої допомоги, там мені дають номер якогось СТО і кажуть, скільки приблизнокоштуватиме евакуатор. Я тоді цю цифру вперше довідався. Я знав, звичайно, що мені дорого ремонтуватиметься за кордоном, але 150 євроза евакуатор... Емоції мої описати на той момент я не братимуся —тут треба бути письменником, щоб щось вийшло. Велике дякую дівчинів той момент за неоціненну підтримку. Коротше, машину ми залишили іпоїхали на таксі додому (не було сил нічого вирішувати в тоймомент).
Паніка. Радимося. Не знаю що робити. Вже відвідували думки здати нарозбирання та забути. Дзвоню у Вайбері sashalom.Саньку теж дякую за підтримку порадою, грошима, і взагалі. До речіпро гроші, вони у нас закінчуються (їхали бюджетненько, змінімальними витратами в місті). Коротше, багато радився, багаточого думали, ворожили. Сутра вирішили піти до машини, а поки щоспати. . Позичили нам кругленьку суму (на наступний день), а мипоки що пішли у бік машини. Під будинком виявилося СТО, япоспілкувався з чоловіком, взяв номер. Дійшли до машини, ще разпоофігювали, почав знову дзвонити. Дали номер евакуатора, домовилися, що за півтори години приїде. Ну ми пішли чорт знає кудивештатися і пиво пити. Тільки-но сіли в пивнусі — дзвонить, що вінтут. Я зриваюся, біжу туди (з хлопцями домовилися, що вониназдоженуть, думали, що вантажать довго). Вдаюсь, він занурив захвилини 3, друзів немає, чекати ніхто не буде. Ну поїхали, щоробити… Під'їжджаючи до перехрестя, у мене було сильне почуття, щотреба подивитися праворуч :) дивлюся – мої хлопці човгають. Япопросив водія (до речі, дуже приємний виявився автрієць), щоб вінїм посигналив і під'їхав. Місце було тільки одне, забрав дівчинку іпоїхали. На гальмо тиснути. Ну я щось почав пробувати заводитимашину (щоб гальма вакууму набрали) забарився, він сказав, заводитине треба. Я у вікно кричу "Please wait a second! ", він думає, що яготовий (не почув, мабуть), і спускає машину, я лечу з лафета.Витискаю гальмо — не гальмує. Ручник - без толку. Паніки. Думаю –передача! Шукаю зчеплення, щоб встромити першу - потрапляю напідніжку. Тут до мене доходить, на яку педаль я весь цей частиснув! Натискаю з усієї сили на педаль гальма — зупинився. Очі, яккулі для боулінгу. Машина зупинилася за півметра до гаражнихдверей.
Розв'язка Заплатив за евакуатор 152 євро. Хлопців проводив наавтобус, а сам залишився ще на ніч у хостелі (машина була готовалише до наступного дня). Виявилося, що в мене обломилася маточина.Ремонт та нова гума стали ще в 500 євро. Зремонтувався та поїхавдодому. Дорогу назад я долав за два дні (з ночівлею у Жешуві).Назад було дуже страшно їхати, бо вже відчув що таке поломка вдорозі. Якось дістався.