Поїздка на 2222 км. Другий підхід до матеріалу =)

Как-то кратко и сухо получилось описание, исправлюсь =)

О том, что у меня будет недельный отпуск, я узнал у п'ятницюввечері, 19 липня.

Перша половина суботи, 20 липня, пройшла в роздумах, як найкращепровести дорогоцінний вільний час.

<
Я хотів поїхати в "будиночок у лісах", це друга дача тестя з тещею, на кордоні Житомирської та Київської областей. Повітря, натуральніпродукти, ГРИБИ.Їхати 455-475км, що для мене особисто є великимплюсом - обожнюю водити машину, особливо по трасі. Бугаз (там першадача її батьків, море, сонце, пісок, мінімум людей), або поїздитиУкраїною.
Розробили компромісний варіант. Не можу, згоряю, тому вирішилипомандрувати Україною із заїздом у "будиночок у лісах".
Бета-версія маршруту виглядала приблизно так:Одеса --> Київ, ночівля --> Львів, ночівля (і) --> Тещин будиночок у лісах, ночівля (і) --> Вінниця, Вервольф --> Умань, парк --> Одеса.

Подивившись на вартість ночівлі у Києві (80 грн з особи = 160 зпари в хостелі, або 400 грн за окремий номер), вирішили дорогою доЛьвова заночувати у тещі.

Варіант із заїздом до Вінниці на зворотній дорозі відпав з тих жеміркувань, що й дорога з Одеси до Львова безпосередньо, черезВінницю, із заїздом до Хотина та Кам'янець-Подільський.Співробітник нещодавно їздив — доріг після повороту на Уманьпрактично немає. За допомогою сайту "букінг.Ком" прицінився довартості ночівлі у Львові. Номер на двох дешевше 170 гривень, наоколиці знайти не вдалося. А наші друзі за тиждень до того знімалиу Львові номер на трьох за 195 грн, у центрі.

Саме на цьому моменті виникла ідея поїхати з кимось. Звісно, ​​найперша кандидатура — мій липкий кореш Костянтинович з дружиною.Після досить сумбурної телефонної розмови вони прийшли до нас наобговорення, ми з Костянтиновичем, як завжди, під шумок змилися вгараж, ПІДГОТОВЛИВАТИ МАШИНУ ДО ДОРОГИ (головне сказати це зупевненістю і передати неймовірну важливість даної дії).

І так, субота, 20 липня, 18-00. На неділю, 21 липня, заплановановиїзд о 14-00 (чому так пізно — Костянтинович звільняється зроботи, і одразу в машину). Свистели, колупалися в верстатах іПІДГОТОВЛИВАЛИ МАШИНУ ДО ДОРОГИ,
fad-cd.net/33aaa38s-960.jpg
cad-cd.net/abaaa38s-960.jpg
<
наші дружини коротко обговорили список, чого треба брати. За трихвилини від Оперного театру, за 250 грн. Тобто. 125 грн із пари.Просто шикарно. Часу на підготовку та продумування всього, звичайно, було вкрай обмаль. Настільки, що ми не встигли навітьпообідати перед виїздом.

На подив, багаж помістився. У кожної пари було по одній великійречовій сумці, по одній маленькій (оДИНКОВОЇ) сумці з їжею, і порюкзаку на людину. Сумки влізли в багажник (в якому, нагадаю, лежали ДВІ запаски та каністра на 10л бензину), рюкзаки взяли наруки.
/p>
21 липня

Виїхали з дому о 13-50.

У бак і каністру заправлений ЛУКОЙЛ 92 (для читаючих з Росії —уточнюю:у нас ЛУКОЙЛ вважається гарною заправкою).

Забираємо Костянтиновича з роботи, і відразу потрапляємо у тягучкуна виїзді із міста. Для Одеси це не властиво. Виявилося, що Audi Q7і вантажний Мерседес вирішили пободатися, створивши пробку, щозатримала нас на цілих півгодини (заздрить, москвичі). Тір-пир, проїхали пробку, повернули на Конюшинному мосту - і ось вона, оспівана групою "аліса" траса Е-95. Щоправда, не та ділянка, прояку йдеться у пісні, але це вже дрібниці =)

Траса Одеса-Київ має безліч спусків та підйомів, що викликаєпідвищену витрату палива, але при цьому має 2-3 смуги для руху тавідносно свіже покриття. Після Умані кілька десятків кілометрівдороги вкрай огидні, ями, латковий ремонт, фу. Їдемо без зупинок, на добовому одометрі вже понад 300 км, на годиннику близько 6вечора. Треба шукати "наш" поворот, за пам'яттю він приблизно за330 км від Одеси. Але є нюанс. На машині стоять нові колеса, і, якщо вірити "шинному калькулятору", одометр повинен брехати на 4% уменший бік. І тут починається наш конфлікт з навігатором =) Взагалінавігаторів із собою два. Телефон Костянтиновича, який часто любивпосеред чогось видати майже всі слова, які знає, зависнути тавідключитися. І навігатор-відеореєстратор мій, Droid X, який, мабуть, перейняв звички господаря. Добросовісно працював завжди іскрізь, але був украй упертим і заводив нас постійно на жахливідороги.Загалом, навігатор говорив, що їхати ще 45 км до повороту, одометр обіцяв, що їхати не більше 20 км, але правим виявивсянавігатор. Мабуть, 155-а гума, натягнута на невластиву їй ширинудиска, дала нам зразкову рівність між 145/70/13" та 155/65/14".
18-45 доїжджаємо до потрібного повороту, традиційний легкий пікніктим, що захопили з дому, коротка фотосесія. Через півгодинипродовжуємо рух, попереду близько 150 км по непоганих, але такисільським дорогам. Варто зазначити, що облюбованим нами маршрутомлюблять користуватися далекобійниками, вони тим самим зрізаютьдорогу через Київ. Відповідно, дорога з кожним роком стає тількигіршою, а задоволення обганяти фури на підйомі з поворотом унаселеному пункті заслуговує лише на нецензурну лайку. Дереваз'єдналися кронами, і вийшов гарний зелений коридор. Я не витримав, зробив коротку зупинку, не глушивши двигун, сфотографував машину, поставивши її в промені заходу сонця.
.net/baf6338s-960.jpg

Друга зупинка, довше, була біля занедбаного залізничногополотна.

> І третя, хвилинна зупинка, була біля одного з найпопулярніших утих краях пам'ятника сільгосп- та іншої техніки. Фото вийшло таксобі, я вже втомився. О 21-35 ми прибули на місце, перенесли речі, поїли, влаштувалися вчотирьох на двох ліжках в одній кімнаті, ізадрихли як убиті. Настільки міцно, що після першої ночі ми ще незнали, хто з нас хропе…
>
22 липня

Достатньо раннє піднесення о 7 ранку оголює цілком логічнообґрунтовану проблему. Чотири людини, які користуються однимкомплектом загальних ресурсів (туалет, умивальник, кімната — щобпереодягнутися, кухня), явно ніяк не можуть зібратися швидше, ніжза півтори години. А цього дня — тим більше, ми в гостях у тестя зтещею. Виїхали ми явно не раніше 9-30. Заправилися на сільськійзаправці з дуже добрим і недорогим бензином (щоправда, насобрахували), проїхали буквально сто метрів, і виявили вкрай цікавупам'ятку "першим механізаторам від вдячних селян". Звичайно, облазили його з усіх боків. Та 500 км трасою Київ-Чоп, яку дужедобре зробили до Євро-2012.
Дорога до траси — цілком стерпної якості, настільки, що змігперевірити ходові якості Матіза. Що мене вкрай здивувало, машинка зтрициліндровим моторчиком 0.8, будучи навантаженою під зав'язкулюдьми та поклажею, розганяється до 120км/год, і навіть готованабирати швидкість і далі, але страшно.

< br Виїхали на трасу. Море позитивних емоцій, "гудяча"розмітка, ще не роздовбаний асфальт, мінімум підйомів/спусків —краще за дорогу я в Україні не бачив. Без перебільшення —європейський рівень.

Зробили коротку санітарну зупинку. Зручності на заправках тежцілком європейські. Наступна, десь півгодинна, зупинка була білямосту через річку Случ. З траси відкрилася настільки гарний вид нарічку та невеликі пагорби (поряд гранітний кар'єр), що гріх було незупинитися. Спустилися по дуже крутій ґрунтовій дорозі, кількаразів підняв хвалу захисту двигуна. Пофотографувалися (наших дам, як завжди, зацікавили більше бабки та інша живність, ніж гарнапанорама та мої диски), порожнім піднявся нагору, без інцидентів. Євідео -)
aad-cd.net/f9f6338s-960.jpg

На об'їзній біля Житомира якість дороги була дуже цікава —спочатку, мабуть, поклали плити, а потім, не заклавши стики, залилиасфальт. На швидкості — чітке відчуття (за звуком), що їдеш зіспущеним колесом, таке собі зловісне періодичне шльопання. Післятого, як проїхали Рівне, зробили привал із пікніком. Заїхалипрактично на середину поля -) Ледве не зав'язли. Я, чесно кажучи, активно ставив під сумнів необхідність цієї зупинки, т.К. До Львовазалишалося близько 2-ї години їзди, можна було б поїсти вжегаряченького. Мій друг, що раптово виявився вкрай ненажерливим, почав агітаційну компанію типу "війна війною, а обід за розкладом", її підтримала моя дружина, та й гаразд. Натомість гарні фотовийшли.
bad-cd.net/55f6338s-960.jpg
До Львова ми приїхали близько 5 вечора. Він нас зустрів розритими (і повністю перекритими) вуличками, про які постійно підвисаючийнавігатор, природно, не знав. Посередині. Краса невимовна, алеїхати по цьому… Жаль диски, гуму, підвіску. В/У машину зі Львова янавряд чи купуватиму, при їх дорогах. Хоча заасфальтовані вулиціцілком пристойні, гріх скаржитися. Розв'язки, звичайно, божевільні.У нас у місті 95% вулиць перетинається під прямими кутами. У Львові— абияк, плюс трамвай.

Поруч із "будинком" була автостоянка, що охоронялася — поставивтуди машину, 15 грн на добу в чужому місті мені не шкода.

Оселилися, помилися, закупилися, поїли, пішли гулятивечірнім/нічним містом. До Оперного театру, як виявилося, справдірукою подати.

Т.К. Львів на захід від Одеси, о 22-00 там ще цілком ясно, тому єяк вечірні, так і нічні фото. Нічне місто, будь-яке, виглядаєзовсім по-іншому, ніж денний, а в попередні рази я був тільки усвітлий час доби. Вражень море, і всі позитивні -)
aad-cd.net/43f6338s-960.jpg
cad-cd.net/9bf6338s-960.jpg

Близько опівночі повернулися додому, навіть були сили на пару кіл упокер. =======
23 липня
Підйом о 7-30, сніданок, самостійна піша екскурсія. Спочаткупостаралися заблукати, але у старому Львові це важко зробити -)Погуляли не-туристичними вуличками, побачили місто таким, як воноє, старим і шалено затишним. На Ратушу (щоразу їжджу, і щоразупіднімаюся, воно того варте), зайшли в Арсенал (прибилися доекскурсії, щоправда, ніякої додаткової інформації не отримали), пішли на Личаківський цвинтар.

По дорозі я помітив магазин із головоломками. Зайшли подивитися, щоє… І вийшли за годину. Продавець створила ідеальну атмосферу длятакого магазину — пропонує вирішити якусь нетривіальну головоломку, сама стоїть, щось крутить, періодично заходять постійні клієнти наматч-реванш у магазині.

< br> Вирвавшись із інтелектуального полону, дійшли доцвинтаря. Вхід виявився платним (на цвинтарі), фото- та відеозйомка— тим більше. Ми образилися, пофоткали через паркан і пішли. Тимбільше, що ми не змогли знайти на Вікіпедії бодай одне знайомепрізвище серед похованих. Якби там лежали Цой, Тальков, Маяковський, Булгаков, Нікулін… — там би, звичайно, ніхто не стоявза ціною. Поряд із цвинтарем — Шевченківський гай. Це парк, доякого вписані автентичні сільські будинки, колодязі, церкви, збудовані в 15-19 столітті, та перевезені сюди. На підході до паркуми мізерно, дорого і довго поїли, але це було необхідно - весь деньна ногах, таки, і час вже наближався до 5 вечора. Пиво, як завжди, чудове -)

На жаль, ми прийшли мало того, що пізно, так ще й у вихідний день, тому всередину хат ми не потрапили, ні до яких екскурсій прийти невдалося. Благо, на кожній хаті є табличка з повною історичноюдовідкою — тип будівлі, особливості, коли збудована, де знайдена.пішли додому, покер.
У процесі вчорашньої прогулянки дізналися екскурсіями. "золотапідкова Львівщини" включає відвідування трьох замків — коштує 175грн з особи, не включаючи вхідні квитки. Помножуємо на чотирьох –отримуємо 700 грн. У нас є Вікіпедія та навігатори, тому нам вонокоштувало на всіх 133 грн за бензин. Встигли лише три зполовиною.

1) Жовква — судячи з опису в Інтернеті, являє собою маленьке містоз добре відновленим центром, на центральній площі якого виходятьзамок, 2 костели, 1 православна церква, і ОБОРОНА синагога. Тудиварто поїхати тільки заради того, щоб дізнатися, що це таке. Нажаль, ми туди потрапили, т.К. Інші 4 об'єкти були в інший бік, ачасу просто катастрофічно не вистачило. 2) Олеський замок — у селіОлесько. Поруч величезний стародавній костел, що не діє. У самомузамку для підвищення потоку туристів частина експозиції Львівськогохудожнього музею. Відвідали. 3) Поряд з Олеським замком, з іншогобоку траси, є село з цікавим храмом. Церква дерев'яна, без цвяхів, 1695 року. Її упорядкували за незалежності силами, на мою думку, Львівської політехніки. Ми там були. 4) Замок у селі Підгірці.Також гарний, зовні, потребує реставрації. Поряд стародавнійкостел, що не діє, таких масштабів і краси, що йому місце десь уРимі. Відвідали. 5) Замок у місті Золочів. Має дві будівлі, щозбереглися, всередині — ще одна частина експозиції худ.Музею. Милише зовні, т.К. Туристичний об'єкт, з незрозумілої причини, буввідкритий лише до 16-00. Підйом о 7 ранку, сніданок, виїзд.Приблизно за 20 км від Львова — цікавий ресторанний комплекс звиставленими корпусами радянських машин, від "горбатого" доЧайки.
had-cd.net/c40e338s-960.jpg
aad- Доїхали до повороту на Олеський замок, повернули в інший бік, поїхали дивитися на дерев'яну церкву 17 століття. При в'їзді в селопам'ятний знак на честь звільнення від панщини. Раніше такого небачив. Спитали у місцевих дітей дорогу — сказали дивитися ліворуч, не пропустіть.Доїжджаємо до церкви — дерев'яну, але нещодавновідновлену, практично євроремонт. Поруч цвинтар, переважно могилисередини 19- початку 20 століття. Наприкінці цвинтаря — гарнийсклеп із 12-ма колонами. Поки йшли до склепу — зустріли місцевужительку, яка виявилася сільською вчителькою у відставці. Воначистою, гарною українською мовою (що не характерно для заходу нашоїкраїни) розповіла нам, що ця церква — "нова", на 20 років молодшаза ту, яку ми шукали, а в склепі поховали єзуїта високого рангу, десь у середині 18 століття, а за німців там був пороховий склад.Вийшла міні-екскурсія. Була приємно здивована, що люди приїхали зОдеси до їхнього села подивитися церкву.
Поїхали далі. Знайшли руїни радянської пельменної, і доглянутупам'ятку захисникам вітчизни. На щастя, без уточнень, якихзахисників та якоїсь вітчизни. Доїхали і до самої церкви архангелаМихайла. Дерев'яна стародавня споруда, акуратна та в стилівідреставрована силами Львівської політехніки. Храм діючий, алетого дня на дверях висів замок. Кажуть, усередині автентична різьбата ікони.
had-cd.net/6c0e338s-960.jpg
Повернулися на трасу, поїхали до Олесська.
Сам замок видно за багато кілометрів з траси. Дуже гарна будівля нагорі, раніше була оточена болотами. Поруч – великий покинутийкостел. Замок у пристойному стані і всередині, і ззовні. Прибулисядо екскурсії. Поїхали до Підгірців — для цього треба булоповернутися на трасу, та згорнути через 10-15 км. Дорогою —пам'ятник із мужиком і конем, я назвав його Невловимим месником.знову стався конфлікт із навігатором. Знак на трасі каже – повертайтут, навігатор – через 2км. Повірив знаку — даремно — дорога буланормальна, але через поле і село, куди куди повертати, добре хочмісцеві звикли, вказують дорогу ще не почувши привітання.приголомшливо гарний костел, якому місце у Римі. Сам замок усередньому стані зовні, та у жахливому всередині. Працює лишепідземелля "з приведенням", там знімали і місцевих екстрасенсів, іамериканців. Звісно, ​​й ті, й щось виявили. Природно, вразливийСтівена Кінга Костянтинович, який перечитався, теж щось бачив.їхати до Золочева. І тут відбувається цікава нісенітниця —незважаючи на те, що ми знаходимося на вершині гори, обидванавігатори не бачать супутників. Спускаюся з гори, поки зловилисупутники — доїжджаю до траси, кілька разів заблукавши, їдунавігатором… і знову проїжджаю через Підгірці. Блін.

По дорозі на Золочів знаходимо ресторанно-готельний комплекс улісі, недорого та ситно їжмо.

> До Золочова ми приїхали через 15 хвилин після закриття =(Підприємливий охоронець готовий нас запустити погуляти всередині (за півціни) через півгодини, коли всі підуть. Але ми так і недочекалися, вирішили повернутися до Львова, дружини хотілипобродити по сувенірах.
Логіка підказувала повернутися на нормальну трасу, і повернутисятим же шляхом, що й приїхали. Бомбардування І фури, нескінченніфури... Я несподівано захотів увечері перед від'їздом перейнятисярелігійною стороною міста.Я людина віруюча, але не релігійна, а тутподумав який новий досвід, які нові відчуття я можу отримати?

З трьох храмів, які я хотів відвідати, був відкритий лише один, причому той, де я ніколи раніше на екскурсіях не був. Храм ТрьохСвятих.

Дуже спокійне і дуже намолене місце, в якому ненав'язливимистараннями багатьох людей було створено правильну атмосферу. Жодноїкомерції - дві скромні урни "жертвуйте на храм" і свічки у вільномукористуванні. Храм високий, багато повітря, можна зручно присісти іпоринути у думки, чому допомагає дуже тиха класична музика, якадоноситься з добре вписаних в інтер'єр динаміків. Жодних зліснихбабок, дивних хустинок на голову та інших убогих пережитківчасу.

Хотіли з'їсти її в кав'ярні на вулиці Вірменській (вірменській) —там є маленьке кафе з найсмачнішою кавою. У Львові, але булозачинено. Потім набрели на якесь арт-кафе, взяли каву з собою, таперекусили на центральній площі під звуки живої музики. Наскоки відсобору домініканців є висока дзвіниця. Двері були відчинені увнутрішній дворик — ніколи там не був, і ніколи не бачив ці дверівідчиненими. Усередині виявилася капличка, що діє, і звичайнийдвір. Краєзнавчими плакатами. Наскільки я пам'ятаю щодо фасадів, дверей, вікон, дахів, під'їздів та балконів міста. Кожен плакатрозділений на частини:опис історичних періодів (з фотографіями), проблеми, які є в даний момент, та приклади правильних інеправильних рішень.

=====

25 липня
Підімо о 7-00, швидкі збори, навантаження, від'їзд.
Їдемо у напрямку "до тещі" із заїздом до Почаївської лаври таджерела Святої Анни .

Виїжджаємо з міста, знову проїжджаємо кафе з радянськими машинами, махаємо рукою Олеському замку. За кілька десятків кілометрів післяНевловимого месника згортаємо на Почаїв. Навігатор заводить нас наґрунтовку — повертаємося, їдемо радянським атласом. Почаївськулавру видно здалеку, гігантський храмовий комплекс. Щодо відчуттівусередині — вистачить негативу, промовчу. Скажу тільки, що тудинайкраще приїжджати ближче до ночі, щоб люди не затуляли святістьцього місця. > На джерело святої Анни веде вельми херо/хорошадорога, пасторальний пейзаж, що миготить за вікном, м'яко готуючинас до природно-релігійного дива. Джерело з постійною температурою, яке за порад безуспішно намагалися засипати. Ще п'ять років томутам практично нічого не було, зараз кілька акуратних, скромнихцерковних будівель, плюс невелика затишна церква. Є роздягальні.Зручно і без надмірностей. Ми з дружиною занурилися, як треба, тричі. Спочатку зводить подих - вода градуса чотири - а як виходиш, відчуття легкості, тепла і чистоти. >

Влаштували пікнік на узліссі в парі кілометрів від джерела. Пахнегрибами! net/de2e338s-960.jpg

Пізніше я зрозумів, що є в середині дня не варто. Організмрозслабився після їжі, почало хилити в сон. Умивання водою тажування кавових зерен у шоколаді допомагало не на довго. Допомогластихія — на трасі нас застала сильна злива, благо, вона пройшладесь за годину. У таких екстремальних умовах сон як рукою знялоПлюс Костянтинович завів цікаву бесіду. Зазвичай же він, яксправжній самурай, використовував будь-яку можливість длявідпочинку — тобто безпробудно дрих. Заправилися на зворотнудорогу, знову облився бензином. cad-cd.net/a92e338s-960.jpgПосиділи, поспілкувалися, пішли спати.Ми спимо вчотирьох в однійкімнаті, і лягаємо спати по будь-якому в різний час. Спати присвітлі я не люблю, тому знайшов вихід зі становища — повісив чорнупарасольку, що закриває пряме світло від лампи. У кімнатізалишилося м'яке відбите світло, цілком достатнє для всього, але незаважає заснути.
26 липня
Дрихли до половини одинадцятої. Вперше за тиждень виспалися.Екіпірувалися в ліс — довгий рукав, сорочки заправити, кепка наголову. Операція "кліщ не пройде".

Буквально за кілометр від села є посадка, яку ми називаємосупермаркетом.

<
Якщо гриби є взагалі — вони є там, і їх вистачає на всіх охочих. ), подосиновиків (через кольори та ури капелюшки звані дублянками), тамаслюків (намагалися не брати, їх мотузно чистити).

Поїхали до озера та гранітного кар'єру. Поставив машину прямо накраю кар'єру. Я купався, вода відмінна. jpg
gad-cd.net/952e338s-960.jpg
aad-cd.net/8d2e338s-960.jpg
gad-cd.net/6d2e338s-960.jpg
По дорозі назад зупинилися на галявині посеред лісу — знайшлилисичок. Маленькі, дуже смачні гриби, ростуть великими групами.Раніше їх у цих лісах років десять не було, нам дуже пощастило.>

Будинки поїли, граємо в покер, Костянтинович затіяв вечір страшнихісторій. Особливий внесок у відкладання цегли зробив кіт, закритийу будинку, який вив і у вікна.
27 липня