В гостях в історії, або зустріч двох поколінь автомобілів у моїй родині

Ось така сумна доля у цього запорожця, спочатку простий на приколібільше року (лише зрідка на ньому розсікали по селу) а незабаромвін піде під різак... На жаль.
p align="justify"> Даний зазик належить дідові з яким я ділюнині свою стервочку, за ним стежили до останнього в міруможливостей поки не прокрутило вкладиш і мотор став працювати зперебоями, до того ж в той час з'явилася вже стервочка, та й дідвирішив перегнати хлопчика (так він називає цей заз) у село, щобдля джильки звільнити гараж. Все склалося сумно, спершу хотіли йогозробити, після продати як є - не продався, ну а потім було прийняторішення у вигляді розбору (щось на продаж таки виставлю з ньогочисто за символічну ціну заради ніштяків для джильки) а потім уметал.

< Прикро, що такі машини закінчують свою долю найчастіше саметак. По першах я його хотів упаковати агрегатами від копійки (вірніше просто напнути шкірку на кістяки списа) але дід попросивне чіпати його і відпустити як є, я діда можу зрозуміти, адже вінна цьому дзижку проїздив понад 30 років як мінімум, та й я йогорозумію як це прив'язатися до машини з якою в бій крізь вогонь, воду та мідні труби.
>

До чого ця вся писанина? Та просто так, мабуть через те, що меніпевною мірою шкода цю машину, прикласти руки і нехай би бігав ще погосподарству… Але на жаль. А здавалося б просто бездушний шматокзаліза.