Румунія

Напередодні була запланована не велика відпустка. Бо було всього 5днів (а не 10, як у інших трудяг :)), було вирішено їхати кудись недалеко. Куди? " Дружина каже, ми давно хотіли на Румунію, до Дракулиі на Трансфагарашское шосе.Поехали.
Я погодився відразу, тому що реально хотілося туди :)
Стали готуватися. Відгуки (у тому числі і тут на Драйві).
Відповідей на головні питання не знайшли :) Чи безпечно там? япобачив країн уже, але ось до Румунії ставився так з побоюванням інедовірою. Через окуповані території Придністров'я їхати немаєздорового глузду, їхали через Чернівці... Виходячи з досвіду іншихнаших кордонів та простоячи на них по 10-14 годин у черзі, підбирали час так, щоб потрапити якомога раніше на кордон, поки щосвітло.

З Києва доїхали до Бердичева (де і заночували). Дорога буланормальна. Погана лише у районі Вінниці. Від Києва Житомирщиною таквзагалі автобан і можна їхати швидко.
Вранці поїхали на кордон. Дорога була не дуже, до кордонупідрулювали вже після обіду.
Купити заздалегідь румунську віньєту так і не вдалося. Їхній сайтвисів і в тупу не хотів продавати нічого.

Перед кордоном заправився якимсь бензом на стрімкій заправці.Запитав "чи можна його лити в Бімер? " Заправник сказав що можна, сюди навіть румуни приїжджають заправлятися. Далі вже прямий передпропуском через наш кордон, зайшов у будку до дідуся. Дідусьвиписав страховку зелену і продав 15 лей, щоб купити віньєту.Заїхали на кордон, приготувалися стояти в черзі як завжди. І знаєтещо? .. Ми пройшли ВРЮ кордон обох країн ЗА 18 ХВИЛИН. Перед намибула одна машина та й усе. Нема черг. Немає контрабандистів набусиках з номерами АС, немає бидла в черзі, немає взагалінікого.
Машину навіть не доглядали., Кажу "до Дракулі, в Бран :)", вінпосміхнувся і такий "аааа, до Дракули, добре" :)
Запитав у нього коли можна буде віньету купити? Прикордонниксказав, що у суботу та неділю не потрібна віньєта, закрито їх пунктпродажу. Ну я не повірив :) Заїхали до Румунії і почалося! :)))
Відмінна рівна дорога. Навколо гори та ліси. Сутінки. Скрізьлітають зграями кажани. На горах стоять величезні хрести, щосвітяться! Ух! Атмосфера!
Забукав готель у місті Брашов і вирішили їхати туди одразу.
Бо вже стемніло, їхати було важко. Гугл навігатор повів дорогою, яка нібито заощаджувала 40 хвилин шляху. Ок, поїхали. У результатіми їхали якимись селами та дрібними містечками. Тієї ночі всі йшлив церкві цілими сім'ями. Ось просто дорогою. Це дуже дивна рисарумунів виявилася. Їдеш по темряві і тобі прямо під машину вискакуєціла родина румунів. Завагався обрулювати їх. Дуже важко булоїхати. Я ще натиснув, бо хотілося спати вже, а їхати довго требабуло ще. У результаті я отримав класний досвід водіння з нічноїРумунії. Треба було увертати від натовпу людей на дорозі, собак, кішок, зайців, лисиць... Лисиці! Я бачив штук 15 лисиць напевно! Різних і красивих :)
Після всіх цих сіл ми заїхали в гори і помчали по звивистихгірських серпантинах у повній темряві, з кажанами та хрестами.
Вже глибоко вночі ми приїхали до готелю. . Готель був у самомуцентрі, за 55 євро, на головній площі, де обіцявся вид на площу.Машину довелося залишити на аварійці біля огорожі та йти шукатиготель пішки. Знайшов, зустрів дідусь мене, дочекався. Миоселилися, залишили машину на стоянці за 5 хвилин ходьби від площі.Обіцяного вигляду не було. Було вікно у двори та стрімкий номер.засмутилися, але були такі втомлені, що лягли спати. Наступного дняя залишив напевно свій перший чи другий негативний відгук наБукінгу цього готелю. Було все погано, крім ввічливого дідуся наресепшні.
Пішли гуляти містом. Він виявився досить милим, затишним такрасивим. Навколо оточений горами та лісами. Все як скрізь, старіспоруди та юрби туристів. Сподобалось. Повернулися до машини тапоїхали до замку Бран, Великого та Жахливого Влада Цепеша. До речі, поки їхали Румунією, переглянули на NBT всі можливі документальніфільми про Дракулу і Трансільванію. Так що їхали ми вже знаючимайже все. Дорогою до замку були величезні поля та гори. Дуже гарнігори. Я не міг там не покататися на лонгборді в задоволення:) Колизаїхали до містечка, одразу стало зрозуміло, що замок поряд. Купимашин і море туристів. До речі, туристів з інших країн було дужемало. Більшість — румуни. Запаркувалися, пішли до замку. Дорогоюпройшли ряди нескінченних сувенірних крамниць з різним ширвжиткомна вампірську тематику. Купили квитки в касі та пішли підніматисядо замку. Багато сходинок нагору і ось ми в замку. Нашому поглядувідкрився ... Та нічого особливого. Маленький замок з маленькимдвориком та натовпом туристів. Поки найкрутіший замок, що я бачив —Нойшванштайн. Пройшлися поверхами замку, сфотографувалися скрізь, залишили відгук у великій товстій книзі, вийшли назад, перекусили, сіли в машину і поїхали далі. Далі ми захотіли відвідати другийзамок Влада, який знаходився далі. Дорога проходила по горах і булодуже багато серпантину, поворотів і петлянь. Ми ще включилиулюблену музику для таких поїздок Wardruna + OST Vikings, так що всевиглядало і відчувалося дуже епічно :)
Приїхали, побачили, захопилися. Замок Пелеш виявився дуже гарним.Так як ми приїхали надвечір, то всередину потрапити не змогли, томущо було закрито і ми просто погуляли біля нього. Дуже красиво. Далітреба було шукати нічліг. Забронював на Букінгу пристойний готель, доїхали до нього знову на гори, знайшли, заселилися. Захотілосявечеряти, запитали, де тут є чого? Показали нам, що ми пішли своїмходом. Треба було спуститися звивистою дорогою трохи вниз, доіншого готелю. Ну, ми й пішли. А вже потемніло! :) Ідемо, ні душі.Навколо височенний ліс непроглядний, темрява, жодного ліхтарика, знака чи відбивача. Ну ось просто темінь, дорога та ліс. Прям як укіно "не туди повернули" :) Моторошно було :) Знайшли ресторан, поїли оленів з різними місцевими делікатесами. Було смачно. Дужесмачно. Не так звісно як у Лапландії оленина з ягодами, але теждуже пристойно. Повечерявши і послухавши місцевих музикантів, випивши вина, повернулися в готель і швидко відключилися в сон.Вранці нас чекала довга дорога до однієї з головних цілей поїздки -Трансфагарашське шосе, що стало знаменитим, завдяки Top Gear.
Бо ми взагалі не готувалися, то їхали Гуглом навмання. Я знав, щотам є дамба і та сама дорога в горах.
Дорога зайняла цілий день і вела по не найрівніших плитах. Так, неасфальт, а бетонні плити :) Це не рахуючи перевалів і серпантинів.Приїхали, на під'їздах почалися тунелі та тягучки з машин.Попадалися заряджені Гольфи, які сигналили нам і народ усерединімахав руками. Виїхали з гори і одразу потрапили на дамбу. Людейпросто темрява. Ледве припаркувався. Дамба величезна, зліва прірва, справа вода. Ну, думаю початок шосе тут. Бензин ще є, можнаїхати.
Ткнув на Google картах зразкове місце, де була ковбаса у виглядідоріг, схожа на Топ Гіровську картинку і поїхав туди. Ну їжу, начезвивисте, ткнув у спорт режим, нарізаю по поворотах, подобається, думаю ось ось почнеться. Ну, може, така і є дорога. :)
Короче їхав так близько години. Бензину ставало менше, а заправоквзагалі не передбачалося по дорозі. Думаю все, Топ Гір надурив ідорога зовсім вже і казкова. І от раптом, за черговим поворотом, вискакую на долину. З обох боків обриви, попереду стіна гір, як ізВолодаря кілець, на них сніг, небо сіре, довкола тиша. Ну в менеочі широко розплющені, рота розкрито від подиву, їду далі. Думаюось вона, зараз почнеться дорога та сама. Ні. Рано. Їхали позвивистих вузьких дорогах вгору. Навколо краса невимовна. Я такихвидів у Європі не бачив. Зупинились, вийшли сфотографуватися, подивитися вниз і на гори. Заправок не видно було ніде і бензинзакінчувався.
Піднімаємося все вище, я вже дивлюсь на всі боки, страшнувато стає.Навколо урвища, дорога ніяк не обгороджена і немає відбійників.Тобто якщо зіскочив з дороги, то летітимеш до самого низу :) Їдемодалі, на дорозі валяються дрібні камені та гірська порода, довколасніг. Ще трохи проїжджаємо, бачу попереду прямо на дорозі тупо сніглежить (зійшов з гори) і припаркований Мазератті, який мабутьвирішив не їхати далі. Вийшов знову, пішов дивитися, чи можнапроїхати збоку. Підійшов, реально сніг лежить і видно, що ліворучмашини вже об'їжджали. Ну а мені куди там потикатися із заднімприводом та низьким кліренсом? Що б ви розуміли, ось справа йдегора, правіше на дорозі лежить сніг, трохи лівіше можна проїхатиузбіччям по бруду, ще трохи лівіше відразу обрив без огорож. Ширинапроїзду ось трохи ширша, ніж машина. Подумав, та ну нафіг, краще неїхати. Поки йшов назад до машини, виникла думка, а що, даремноїхали сюди чи що? Поїхав вперед :) Повертаю на узбіччя ліворуч відснігу, даю газку і проїжджаю по бруду минаючи сніг, вискакую надорогу за снігом і ура, ми проїхали. Газую далі, на дорозі подекудиваляються камені (падають з верхівки гори) і все більше снігу.Їдемо наполегливо вгору. Мені справді страшно. Дорога вузька, літнягума, задній привід, ще й музика, що нагнітає. Піднялися на висотупонад 2000м. Продовжували їхати і доїхали майже до самого верхугори. Так, ми вперлися просто у сніг. Далі було не проїхати. Снігзійшов і завалив дорогу через верхівку гори. Можна було проїхати напозашляховику серйозному, але й то не ризикнув би. І ось язупинився перед носом машини кучугури снігу. Вийшли, пішлифотографуватися. Я знав, що бензину вже зовсім мало, треба їхатиназад і вже настав вечір. Але бляха, які ж там види були чудові надолину! Поки гуляли, повз Дастер, заїхав у сніг і проїхав далі, зник за горою. Через хвилин 5 повернувся назад, не зміг проїхатидалі. Поки фотографувалися, дивимося… з верхівки спускається туман, білий як каша. І ось він уже підступає до машини, огортаючи її. Те, де їздив Дастер вже просто не видно, все поглине туман. І тутдумка, що якщо терміново не втечемо звідти, нас накриє туман і внизїхатиме вкрай небезпечно. Стрибаємо в машину і починаємо мчати згори обережно. У мене страх, на дорозі сніг та каміння, туманреально спускається все нижче і це видно прямими очима. Їхалишвидше з гори, щоб встигнути до темряви.
Знову проїхали той сніговий завал, Мазератті все ще стояв, спустилися вниз на серпантини в долину. Темнішало все сильніше, гори вже зникли в білому тумані. Бензину мало, їхали накатиком, щобдотягнути до греблі. Довго їхали, у темряві це виявилося складніше.Докотилися до греблі, заправилися там, вирішили не шукати пригод ізаночувати там. Одразу біля дороги знайшли готель, заселилися тапішли на вечерю. Біля готелю була електростанція велика та лісвисокий. Тиша, пташки, повітря, шум річки класно дуже. Засинали якдіти, дуже стомлені та сповнені емоцій.Так, як виявилося, цязнаменита дорога відкрита всього 2 місяці на рік (серпень-вересень), і я не знав про це зовсім. Решту часу там всезавалено снігом і камінням, просто не проїхати. Але мені булодостатньо того, що я побачив і відчув. Це просто неймовірно було. Ія розумію, що якби проїхав далі, я б виїхав на саму вершину гір, проїхав би на інший бік долини і не відомо, що там було в темряві ібез заправок. Так що все вийшло вдало і безпечно. Повернутисьповерталися майже тими ж дорогами, але Гугл вирішив зробитиподарунок і повів по чудовій широкій дорозі, якою вийшло доїхатинабагато швидше. .
На кордоні все пройшло швидко, повернулися додому задоволені :)
Румунія дуже здивувала і порадувала. Красива країна, прекраснікраєвиди, повернуся ще обов'язково.