4. останні штрихи та перший виїзд!

Через пару днів, після фарбування, авто притягли додому. Радості небуло межі. Фарба на кузові просто горіла! Попереду залишалосянайцікавіше, вже не руйнувати, а збирати всі, хто не дістає.детальки на місце! Але тут з'явилася проблема, з моменту розбираннявже пройшло 4 місяці! Де все це знаходити, а тим більше як і кудичіпляти велика проблема.І з горем навпіл, всі встановили намісця.Де про щось допрацювали, наприклад стелю проклеяли, капотзсередини обезшумили і дріб'язки...
По ходу збирання машина перетворювалася практично на нову... Грошейі так не вистачало:на роботі татові не платили, мій випускний, плюсвступ до інституту... Робити все ідеально.Звичайно гріх уже було неперебрати ходову, гальма. Гальмівні колодки — практично все, щовистачило, Карбюратор перебрали, зібрали з двох один. ДВС, коробку, міст-тільки олії поміняли. У результаті все виходило дужедобре.
Ну і вперше в житті вирішили затонувати, але лише задню частину.Плівку придбали в магазині одну з найдорожчих, найчорнішу. Іпрослухавши інструкцію знайомого про поклейку плівки ризикнув самзатонувати. Тим більше все до єдиного скла знято, і я їх заніс добудинку, тут затишніше.
О 18.00, зі страхом, заклеїв задній трикутник, потім правий — дужешвидко, мені дуже сподобалося! Пішов повечеряв швидко. Поділившисьемоціями від отриманого результату, побіг клеїти о 19.00 бічнізадні шибки. Все настільки гарно виходило, особливо процес.Заспокоїтися вже не міг, доки увійшов у смак, і о 21.00 зайнявсязаднім склом. Розуміючи, що з одного шматка буде важко, згадаврекомендації — що треба клеїти кількома смужками вздовж.Прорахувавши, вирішив клеїти з трьох смужок. Спочатку вирізавсмужку, змочив скло, розділив плівочку, вона в мене на зло, відразусклеїлася між собою. Скрипучи зубами, ледве роздягнув, а вона падлосклеїлася в іншому місці. І тут поїхало, як у казці "ріпка", япокликав на допомогу тата, разом теж важко роз'єднували, татопокликав маму. Утрьох ще помучилися мін 20, мої нерви здали, явирвав з рук ту прокляту смужку, пом'яв і викинув. На годиннику22.00, тато кинув ідею піти вже спати, адже завтра на роботу всім, а мені в інститут. Але я наполіг що до півночі встигнемо! Розуміючи, що плівки вистачає в притирання, все робили акуратновтрьох. Першу смужку ми зняли без проблем і притулили до скла, ітут почалося… бульбашки вигнати практично не можливо, особливо ввигнутій частині вікна.
Утрьох ми ганяли бульбашки, стоячи на колінах, і сопучи носами, дуже довго. Але спортивний інтерес не відступав і після тривалих, болісних катувань перейшли на другу смужку, а в азарті на третю.Алеближче до кінця процесу, у нас у кожного, від перенапруги, починалася істерика чи божевілля — не знаю, що це було! Нас кожногонемов обкурених пробивало на іржач і довго не могли заспокоїтися (аж прес тріщав). Нарешті фініш! Всі радісно зітхнули, і тутрадість обірвалася, коли в сусідній кімнаті ми побачили нагодиннику — 4.15 ранку, а ми навіть не купалися перед сном. Черезтри години всі дружно роздратовано пішли на роботу! З того часу давслово, ніколи більше не клеїти заднє скло москвича!
Коли всі шибки стали на авто, результат виявився приголомшливий! Поєднання бежевого і чорного, дуже до речі! І ось ще через кількаднів, коли електрик підключив всю проводку — був зроблений першийпуск двигуна. Наші серця билися в ритм двигуна, емоціїпереповнювали. Адже майже через три роки, з купи метало-лому, яквсі вважали, ми все ж таки зробили гідний апарат…
Цього ж вечора, ми з татом вперше виїхали на тест драйв.
> Авто крадеться вулицею, освітлюючи новими галогенними фарамисплячі вікна будинків. Рокіт двигуна ледве чутно просочується всалон. Друга передача - і чутливий розгін, трошки втискаючи всидіння, піднімаючи в крові трошки андреналіну. Вже на швидкості 50км на годину, розумієш, що всі наші праці не марні. Впевнені гальмаз вакуумним підсилювачем змушують кланятися при кожному натисканні.І ось ми, на досить довгій прямій, включаємо 4-у передачу і плавнорозганяємо до 60, і тут наші посмішки зникають миттєво, нашавтомобіль збожеволів!
З незрозумілих причин він, немов розлючений бик, намагався скинутинас із себе. Зупинившись, він теж заспокоївся і ніяких ознак неподавав, плавна робота двигуна на інших. І знову, як тільки розгіндоходив до позначки понад 50 км, авто так і намагався наскатапультувати. Діставшись повзком і в стрибку додому, поставили вгараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки не продували вкарбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. З незрозумілихпричин, у новій прокладці кришки карбюратора, не вистачало однієїдірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. І ми спокійно моглиїздити вулицями міста, розганяючись до 80 км. Але, не все такпросто! Продовження буде, постараюся більш стисло. Вибачте забла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями та показати, за щополюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто не змушує. Я неображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"і тут радість обірвалася, коли в сусідній кімнаті ми побачили нагодиннику - 4.15 ранку, а ми навіть не купалися перед сном. Черезтри години всі дружно роздратовано пішли на роботу! З того часу давслово, ніколи більше не клеїти заднє скло москвича!
Коли всі шибки стали на авто, результат виявився приголомшливий! Поєднання бежевого і чорного, дуже до речі! І ось ще через кількаднів, коли електрик підключив всю проводку — був зроблений першийпуск двигуна. Наші серця билися в ритм двигуна, емоціїпереповнювали. Адже майже через три роки, з купи метало-лому, яквсі вважали, ми все ж таки зробили гідний апарат…
Цього ж вечора, ми з татом вперше виїхали на тест драйв.
> Авто крадеться вулицею, освітлюючи новими галогенними фарамисплячі вікна будинків. Рокіт двигуна ледве чутно просочується всалон. Друга передача - і чутливий розгін, трошки втискаючи всидіння, піднімаючи в крові трошки андреналіну. Вже на швидкості 50км на годину, розумієш, що всі наші праці не марні. Впевнені гальмаз вакуумним підсилювачем змушують кланятися при кожному натисканні.І ось ми, на досить довгій прямій, включаємо 4-у передачу і плавнорозганяємо до 60, і тут наші посмішки зникають миттєво, нашавтомобіль збожеволів!
З незрозумілих причин він, немов розлючений бик, намагався скинутинас із себе. Зупинившись, він теж заспокоївся і ніяких ознак неподавав, плавна робота двигуна на інших. І знову, як тільки розгіндоходив до позначки понад 50 км, авто так і намагався наскатапультувати. Діставшись повзком і в стрибку додому, поставили вгараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки не продували вкарбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. З незрозумілихпричин, у новій прокладці кришки карбюратора, не вистачало однієїдірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. І ми спокійно моглиїздити вулицями міста, розганяючись до 80 км. Але, не все такпросто! Продовження буде, постараюся більш стисло. Вибачте забла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями та показати, за щополюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто не змушує. Я неображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"і тут радість обірвалася, коли в сусідній кімнаті ми побачили нагодиннику - 4.15 ранку, а ми навіть не купалися перед сном. Черезтри години всі дружно роздратовано пішли на роботу! З того часу давслово, ніколи більше не клеїти заднє скло москвича!
Коли всі шибки стали на авто, результат виявився приголомшливий! Поєднання бежевого і чорного, дуже до речі! І ось ще через кількаднів, коли електрик підключив всю проводку — був зроблений першийпуск двигуна. Наші серця билися в ритм двигуна, емоціїпереповнювали. Адже майже через три роки, з купи метало-лому, яквсі вважали, ми все ж таки зробили гідний апарат…
Цього ж вечора, ми з татом вперше виїхали на тест драйв.
> Авто крадеться вулицею, освітлюючи новими галогенними фарамисплячі вікна будинків. Рокіт двигуна ледве чутно просочується всалон. Друга передача - і чутливий розгін, трошки втискаючи всидіння, піднімаючи в крові трошки андреналіну. Вже на швидкості 50км на годину, розумієш, що всі наші праці не марні. Впевнені гальмаз вакуумним підсилювачем змушують кланятися при кожному натисканні.І ось ми, на досить довгій прямій, включаємо 4-у передачу і плавнорозганяємо до 60, і тут наші посмішки зникають миттєво, нашавтомобіль збожеволів!
З незрозумілих причин він, немов розлючений бик, намагався скинутинас із себе. Зупинившись, він теж заспокоївся і ніяких ознак неподавав, плавна робота двигуна на інших. І знову, як тільки розгіндоходив до позначки понад 50 км, авто так і намагався наскатапультувати. Діставшись повзком і в стрибку додому, поставили вгараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки не продували вкарбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. З незрозумілихпричин, у новій прокладці кришки карбюратора, не вистачало однієїдірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. І ми спокійно моглиїздити вулицями міста, розганяючись до 80 км. Але, не все такпросто! Продовження буде, постараюся більш стисло. Вибачте забла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями та показати, за щополюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто не змушує. Я неображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"адже майже через три роки, з купи метало-лому, як всі вважали, мивсе ж таки зробили гідний апарат…
Цього ж вечора, ми з татом вперше виїхали на тест драйв.
> Авто крадеться вулицею, освітлюючи новими галогенними фарамисплячі вікна будинків. Рокіт двигуна ледве чутно просочується всалон. Друга передача - і чутливий розгін, трошки втискаючи всидіння, піднімаючи в крові трошки андреналіну. Вже на швидкості 50км на годину, розумієш, що всі наші праці не марні. Впевнені гальмаз вакуумним підсилювачем змушують кланятися при кожному натисканні.І ось ми, на досить довгій прямій, включаємо 4-у передачу і плавнорозганяємо до 60, і тут наші посмішки зникають миттєво, нашавтомобіль збожеволів!
З незрозумілих причин він, немов розлючений бик, намагався скинутинас із себе. Зупинившись, він теж заспокоївся і ніяких ознак неподавав, плавна робота двигуна на інших. І знову, як тільки розгіндоходив до позначки понад 50 км, авто так і намагався наскатапультувати. Діставшись повзком і в стрибку додому, поставили вгараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки не продували вкарбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. З незрозумілихпричин, у новій прокладці кришки карбюратора, не вистачало однієїдірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. І ми спокійно моглиїздити вулицями міста, розганяючись до 80 км. Але, не все такпросто! Продовження буде, постараюся більш стисло. Вибачте забла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями та показати, за щополюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто не змушує. Я неображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"адже майже через три роки, з купи метало-лому, як всі вважали, мивсе ж таки зробили гідний апарат…
Цього ж вечора, ми з татом вперше виїхали на тест драйв.
> Авто крадеться вулицею, освітлюючи новими галогенними фарамисплячі вікна будинків. Рокіт двигуна ледве чутно просочується всалон. Друга передача - і чутливий розгін, трошки втискаючи всидіння, піднімаючи в крові трошки андреналіну. Вже на швидкості 50км на годину, розумієш, що всі наші праці не марні. Впевнені гальмаз вакуумним підсилювачем змушують кланятися при кожному натисканні.І ось ми, на досить довгій прямій, включаємо 4-у передачу і плавнорозганяємо до 60, і тут наші посмішки зникають миттєво, нашавтомобіль збожеволів!
З незрозумілих причин він, немов розлючений бик, намагався скинутинас із себе. Зупинившись, він теж заспокоївся і ніяких ознак неподавав, плавна робота двигуна на інших. І знову, як тільки розгіндоходив до позначки понад 50 км, авто так і намагався наскатапультувати. Діставшись повзком і в стрибку додому, поставили вгараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки не продували вкарбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. З незрозумілихпричин, у новій прокладці кришки карбюратора, не вистачало однієїдірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. І ми спокійно моглиїздити вулицями міста, розганяючись до 80 км. Але, не все такпросто! Продовження буде, постараюся більш стисло. Вибачте забла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями та показати, за щополюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто не змушує. Я неображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"поставили в гараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки непродували в карбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. Знезрозумілих причин, у новій прокладці кришки карбюратора, невистачало однієї дірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. Іми спокійно могли їздити вулицями міста, розганяючись до 80 км.Але, не все так просто! Продовження буде, постараюся більш стисло.Вибачте за бла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями тапоказати, за що полюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто незмушує. Я не ображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.
"поставили в гараж і пішли спати. Наступного ранку, що ми тільки непродували в карбюраторі! Але проблема опинилася в іншому. Знезрозумілих причин, у новій прокладці кришки карбюратора, невистачало однієї дірочки. Зробивши її, все стало на свої місця. Іми спокійно могли їздити вулицями міста, розганяючись до 80 км.Але, не все так просто! Продовження буде, постараюся більш стисло.Вибачте за бла-бла-бла! Просто хочу поділитися почуттями тапоказати, за що полюбив "іЖ-412". Тим більше, читати вас ніхто незмушує. Я не ображаюся)))
скидаю по дві, три фотки зі старих запасів, щоб хоч якосьурізноманітнити оповідання.
Фотки років через 10.