Травневі

Поки всі суворі та підготовлені машини штурмували Карпати, мивирішили покататися як звичайні автотуристи звичайними дорогами.Заодно і подивитися шматочок України, де ми ніколи не були.

Їхали трьома машинами:
— ми з дружиною на Ховері
— ватажок цієї поїздки з дружиною і дитиною на LandRover (суворопідготовлена ​​машина, і екіпаж, що проїхав більше, ніж всі іншіучасники разом узяті :) )
— наші друзі на Nissan Mistral

Виїжджали 30-го з ранку.Традиційна кава на заправці, звіряннягодинників, каналів на радіостанціях і поїхали.Спершу Київськоютрасою, у бік Умані.

<
Перша зупинка — Музей Ракетних Військ СтратегічногоПризначення.
Знаходиться неподалік Первомайська, точні координати та час роботи— за посиланням вище.
Залипли там на 3 години. Екскурсоводи, які знаються на питанні:Намій смак йти туди без екскурсії абсолютно безглузде заняття. Таксамо як і якщо обмежитися лише звичайною експозицією. Т.К. Це, мабуть, єдине місце, де можна спуститися до командного пункту.Справжній, не реконструкцію. Дуже складно передати враження тавідчуття від відвідування. Але відвідати варто однозначно. :)

Ну і дуже правильне посилання намагаються донести служителі музею — "у разі чого, в ядерній війні переможців не буде."

>

Крім власне ракет, на території музею є й інша техніка. Наприклад, тягачі, які перевозять та опускають у шахту "підводний човен"командного пункту заввишки 40 метрів, дуже вражають. :)

Дівчаток наших окремо порадував шикарний бузок, що росте натериторії. :) І загалом нам дуже пощастило з погодою танавколишньою природою. Скрізь було тепло, сонячно, все цвіло тазеленіло. Ще не встигла прийти літня спека і все висушити. Відмузею рушили назад у бік Київської траси. Дивлячись на карту, булоб логічно припустити, що швидше було б рушити безпосередньо у бікЧеркас. Але знаючи особливості наших доріг, було вирішено зробитигак. Від Первомайська до Умані веде чудова рівна дорога.
А не доїжджаючи трохи до Київської траси, стоїть прекрасний заклад— Вірменська кухня. Чисто, красиво, альтанки, смачна солянка. Всеяк слід. :)

Спочатку була ідея заїхати в Умань, закупитися пивом місцевогозаводу на користь. :) Але поміркувавши, вирішили цей пункт програмипропустити. Т.К. Їхати було ще далеко. І як виявилося згодом цебуло дуже правильне рішення. За Уманню дороги відчутнопогіршуються. Натомість починаються ліси. Незвично їхати середдерев. У нас на Півдні переважно степ та рідкісні пагорби. :)
Якийсь час просто рухалися в напрямку. А потім як у найкращихбудинках пригоди почалися із фрази пілота ЛендРовера "а давайте тутзріжемо? ".
По карті — звичайна дорога через поля. Насправді — кілометрасфальту... А за ним починається бруківка. Покладена, зважаючи навсе, мало не за часів Шевченка. І досі збережена в доситьнепоганому стані. Місцями, звісно, ​​утворилися ями, місцямивідчутні нерівності. Але загалом їхали майже з комфортом. Ну і, звісно, ​​деяким дисонансом. Найменше очікуєш серед полів зустрітидорогу брукованою бруківкою. :)
Бруківка закінчилася, почалися села та асфальт. І Сергій (лендРовер), почувши дорогу, натиснув на газ. І відразу булозупинено поліцейським. Лежачим. Висотою сантиметрів 20. Такевраження, що в асфальт поклали кінного поліцейського. Разом ізконем. Від удару в нього спрацювали датчики подушок, і машинавключила аварійку, мабуть від переляку. Ми дивлячись на це, встиглипригальмувати та акуратно переповзти перешкоду. В результатідовелося зробити вимушену зупинку за найближчим поворотом.
А за поворотом виявилося дуже симпатичне озерце. Всі екіпажівитратили деякий час, фотографуючи свої машини в західномуконтровому світлі. Їдемо далі, проїжджаємо, буквально, десятоккілометрів, і нова зупинка. На узбіччі стоїть, блимаючи аварійкою., Ланос. Навколо нього розгублено блукають троє місцевих і чухаютьу потилицях. Місцевим пощастило тричі. Вони не полетіли в яр, мимопроїжджали ми, і у Сергій на ЛендРовері потужна лебідка. :)
Витягли везунчиків. Відправили додому із наказом більше так неробити. А то не будь там де вони вилетіли з траси бетонноговодозабору, на який Ланос сів черевом, святкування Великодня моглоб закінчитися сумно.

Поки туди-сюди, втратили якась кількість часу. І до Будищ (там унас був зарезервований будинок) на околицях Черкас під'їжджали вжеу темряві. І з якихось чергових зрізок. Темрява, з обох боківнепроглядний ліс, не дорога, а яма на ямі. Включено всю ілюмінаціюна всіх машинах (зустрічки все одно немає). Збоку, напевно, крутовиглядало. :)
Про ями на цій окремо хочеться сказати словами класика - "ми додалияму в яму, щоб ти міг провалитися в яму, поки їдеш по ямі."

Але все закінчилося благополучно. Ми доїхали куди треба, знайшлипотрібну хату. З втрат — тільки Містоля, що випав стоп, який він ізсобою привіз на проводах. А далі було розміщення, північний шашликі довгоочікуваний відпочинок. Попереду ще два дні. Але про них унаступній частині. :)