Трохи про мрію

Я був шалено щасливий, коли 10 років тому купив свою Лесю. Язакохався в цей кузов з першого погляду, це було дуже круто тоді, але навіть у базі машина коштувала понад 30 тисяч зелених Всі ціроки вона радувала мене своєю керованістю, стійкістю, драйвом ікомфортом, роблячи королем доріг у зимову пору року, але завждихочеться трохи більшого і мені здавалося, що трилітрові Легасі і єта сама досконалість:бежевий шкіряний салон з монітором надавалисолідності, диски R18 прикрашали зовні, а потужний мотор не дававобрази і додавав впевненості на дорозі, але коштувала ця машина вжедалеко за 40.
Мали роки, на зміну прийшов неоднозначний рестайлінг, а потім ізовсім кузов B13 зняли з виробництва Ціни впали і за іронією долісьогодні на вторинному ринку трилітрові Легасі продають в одну цінуз двошками, але стан більшості залишає бажати кращого, а пробігийдуть за 200 тисяч.
Тому, хто купував машину новою складно буде пересісти на б/в зчужою енергетикою та незнайомими подряпинами в салоні…
Звичайно я раніше знав, що на японський ринок комплектації набагатобагатша, а якість вища. І навіть року в 2008 проводив тест драйвправорульної Легасі GT на автоматі, але вона була ледь жива, хоч ізалишила приємне враження. Але одного разу я побачив її.Максимальна комплектація на японському ринку, ідеальний обвіс, ніякого колгоспного тюнінгу, ідеальний стан і просто смішнийпробіг. Людина не горіла бажанням розлучатися з машиною, але напродаж через рік все ж таки виставила.
Ця красуня справді зачаровує, зачаровує і приваблює мене як ніякаінша машина на дорозі. Але одне все ж таки бентежить, чи зможу яотримувати щоденне задоволення від механічної коробки після 10років автомата?