Задело за душу…

Всередині гаража, там, де пахне автолом,
Вартий без коліс мій авто невеселий.
У нього не сідають, не ляскають дверцятами.,
Під курним капотом старе серце.

А вночі він бачить уві сні магістралі,
Штурмує вершини, бере участь у ралі,
Але фари відкриє і нікуди подітися –
Гараж на запорі та старе серце.

Відкрив якось вранці гаражні віконниці
І бачу списаний почерком дивним,
Схожим на шлях гальмівним дорогою,
Листочок паперу з докором нестрогим:

«Одягни мені колеса, зміни старий клапан,
Промий моє серце від гару та шлаку,
Залий у мої жили бензинової крові,
Протри мені очі і підфарників брови!

Адже ти не забув, як ми мчали крізь завірюху,
Як ти вражав моєю спритністю подругу,
Як після, сидіння в салоні розклавши,
Ти з нею… Незручно і згадати, о, Боже!

< Так змасти мені суглоби трансмісій і тяг
І подаруй мені якусь дрібницю:
Ривок наостанок з темряви та застою
І смерть від кохання, а не тлін від спокою».

Я виконав прохання старовинного друга,
І він побіг, присідаючи пружно,
Але раптом через неясну якусь причину
З петлі серпантину зірвалася машина. > Але авто ширяв над горамияк птах,
І в небо летіло високе скерцо
Його оновленого старого серця.

Моя бідолаха…
Вірш зачепив мене за живе…