p align="justify"> p align="justify"> Сьогодні багато хтовказує на велику подібність ГАЗ-21 зі своїми американськимисучасниками.Це не випадково:при його розробці конструкторипоглядали на зразки західної техніки в самому прямому сенсі.Дляцього Горківський автозавод закупив і поставив у себе ChevroletStyleline DeLuxe 1949-го, Ford Mainline Fordor 1952-го і PlymouthSavoy 1954-го років.
Власне, ніхто і не приховував, що деякі прийоми дизайну були взятісаме з «американської школи». Заодно у «Fordа» скопіювалиавтоматичну коробку передач, яку встановили на спеціальнімодифікації автомобіля. Але навряд чи ГАЗ-21 отримав би Гран-прі наміжнародній виставці «Експо-58» у Брюсселі, якби він був повністю«злизаний» з інших моделей.
Якщо що і треба було «запозичувати» в американців, то це двигуни.Справа в тому, що в ті роки більшість автомобілів випускалися зшести- і восьмициліндровими двигунами, потужність яких досягала 250к.С. Однак дефіцит нафти СРСР, що все ще відчував, волів економнийєвропейський варіант:чотирициліндрові двигуни помірної потужності, що споживали 12-15 літрів пального. Сильний мотор, а потім у серіюпішли двигуни ЗМЗ-21 потужністю від 70 до 85 к.С. Для неспішноїїзди цього було достатньо, а літати шосе зі швидкістю ракетипростим радянським громадянам не рекомендувалося. Не дивно, щоДеточкіна мало не наздогнав міліціонер на мотоциклі! Втім, дляпотреб КДБ та шосейних патрулів ДАІ було випущено особливумодифікацію автомобіля, відому під маркою ГАЗ-23. Це була майже тасама 21-а «Волга», під капот якої втиснули двигун V-8 потужністю195 к.С. Та вищезгадану коробку-автомат. Сьогодні на ходу лишилосялише кілька десятків цих раритетних машин, які високо цінуютьсяаматорами. Не менш рідкісні експортні «Волги» з дизельним двигуном, про існування яких мало хто знає. Якої розташовувалась на рульовійколонці. Дещо незвичайно, але це трохи звільняло місце і дозволяловтиснути в салон шостого пасажира, посадивши його спереду - на ...диван. Дійсно, сьогодні багато хто вже й забув, що на ГАЗ-21 небуло передніх крісел, і замість них розташовувався зручний диван, спинка якого відкидалася і перетворювала салон на шикарну спальню.Додайте сюди чудовий радіоприймач – і ви зрозумієте, чому саме про«Волгу» мріяли всі молоді люди!
Велику оригінальність «Волзі» надавала обробка. По-перше, її кузовперед фарбуванням проходив спеціальну хімічну обробку, щоуповільнює корозію. Звідси і виникла легенда про нібито надзвичайнотовсту та міцну «шкуру» автомобіля, яка насправді має середнютовщину 1, 2 мм. По-друге, салон автомобіля намагалися наповнитимодною тоді пластмасою. Ось тільки тоді пластмас було не так ібагато, а найпоширеніша в ті роки нітроцелюлоза дуже горюча. Томуобробку проводили забутою нині пластмасою на основі натуральнихкомпонентів – желатину та молочної кислоти. Саме це і було причиноюшвидкого старіння та руйнування цього майже їстівного пластику. Алев первозданному вигляді він майже ідеально імітував слоновукістку!
Мріяти про «Волгу» було не шкідливо, але її випуск, що розпочався1957 року, лише за кілька років перевищив позначку 50 000автомобілів на рік. Не густо! Це з урахуванням того, що частинумашин направляли до таксопарків, а модель ГАЗ-22 (з кузовом«універсал») взагалі не надходила у вільний продаж. Усього ж зконвеєра зійшло 640 000 «двадцять перших», після чого з 1970 рокуїї замінили на незграбний і зовсім негарний ГАЗ-24. Втім, замагазинною ціною від 5100 рублів (1961 року) до 6445 (1965-го)мріяти про «Волгу» до кінця життя залишалося більшості радянськихгромадян, оскільки середня зарплата тоді становила 110-120 рублів.Набагато дешевше було їздити на таксі – хоч у Дубровку, хоч убулочну, платячи по 10 копійок за кілометр шляху. Всілякі«нетрудові елементи» на кшталт спекулюючого імпортним товаромперсонажа Андрія Миронова. Справа в тому, що контроль за витратамигромадян в СРСР був поставлений дуже слабо, на відміну від США, декупівля вами дорогого автомобіля за готівку, а не в кредит, зацікавить податкове відомство.
Звичайно, ОБХСС теж працював, і радянським підпільним «бізнесменам»доводилося вигадувати якісь способи «відмивання» грошей (навряд читакі марнотратні, як у героїв «Діамантової руки» — через «скарб»), але купівлю машини можна було пояснити. Копив роками зарплату, сидів на хлібі та воді, продав бабусине кольє – і т.П. І товаришдиректор магазину в'їжджав у двір своєю новенькою «Волгою», підзаздрісні погляди сусідів.
Коментарі1
Правильно помітив. Щоб оцінити, треба цим володіти. Або хоча б покататися. Завжди тішили такі критики ...