вірш і фотосет

Уявляю на Ваш суд любов до наших літаків і дуже шкодую, що вміютільки відчувати те, що закладено в цих машинах, а не писати віршіпро них...

Прибічним поглядом не зрозуміти,
Як я люблю мрію свою.
Зможу чи загадку розгадати,
За що я так її люблю?

Коли мені радісно, ​​то я,
Пишу вірші про неї, співаю.
І навіть якщо в серці сум,
Про неї тільки кажу.

Її рухів немає швидше,
І бездоганний зовнішній вигляд .
Трохи хижа особа,
Що погляди тягне як магніт. br/>
Один лише поворот ключа…
І ось я бачу тепле світло,
Він червоний, як горить свічка.

p>
І світ легенько затремтить,
У нас стільки пристрасті та вогню!
Мені не дано заплющити очі,
Ти – продовження мене! <

Невтомні як мотор,
Як серце дикого коня.
Летимо з тобою на весь опор,
<
І небо з нами, і земля!

Напевно ми летимо туди,
Туди, де на краю землі,
<
Піти ми можемо в небеса,
Я, ти, ми разом, ми змогли! >
Стихії всі підвладні нам!
Як може нам не пощастити?
Ми не здамося часом.

Постороннім поглядом не зрозуміти,
Кого ж я все-таки люблю?
Зможу відповідь їм підказати,
Люблю я BMW свою!

>