Моя перша. Ностальжі

Чет навіяло…
Першою моєю машиною, в якій я навчилася рушати з місця, провеланеслабо свого дитячого яскравого життя, був Москвич 412, першихвипусків, які ще були з двигунами БМВ, Дуся, синього кольору.
Напевно, дитячі спогади — найяскравіші, хоч і уривками, але ціуривки — не лише картинки в пам'яті, це колір, смак, запах, відчуття, все, що вкупі складає соковитий образ чогось надзвичайноприємного, легкого, літнього, сонячного… Дитинства! лагодитимашину, бабуся передавала свої знання й уміння моєму братові, абрат — уже мені. .
Колись Дуся була кольору асфальту (не модного мокрого, а простосіра), але, оскільки через це її було погано розрізнити на трасі вспекотний день на відстані, то її перефарбували в синій. Звичайнийтакож, совковий синій колір. Салон у Дусі був із світло-коричневогоклейончато-дермантинового щось, прошитого дебілими коричневиминитками, і цьому все було байдуже. І чохли... Чохли з тонкої вовни, сірого кольору, з кишенями! Для дитини кишені на чохлах були простодивом якимось, там завжди можна було знайти брошуру ПДР 61 року зкартинками, або ще щось не менш давнє, що дивно пахне сумішшюстарого паперу, 76-го бензину і чарами) А ще вишитий тюльпан наоббивці салону під торпедою ... І попільнички - у кожних дверях! Ізапах… Затишний, заспокійливий запах меду (коли то була пасіка), бензину і ще чогось невловимо рідного:) Загалом, не машина — а цілапригода для маленької мене. Зараз, у своїй машині відчуття інші, вони теж приємні, але інші) А Дуся тоді була цілим світком, в якомупроходив годину-дві життя за поїздку — види з вікна із задньоговеличезного, трохи колючого сидіння, попільнички з заниканимильодяниками, і ще купа всього незвіданого і дивовижного…
:)
Згадуйте своїх перших :)
Усім рівних доріг та удачі в дорозі!