Позашляхові пригоди та перша засідка

Справа була вночі. Був я на заправці, заправився 120 літраминайчистішого зимового дизеля і подумував уже було їхати додому, апотім передумав:зроблю, мовляв, гурток, прокачаюсь ще трохи і черезоб'їзну додому приїду І поїхав я в бік Пос.Котовського... Ну апотім думаю: "ну а який толк мені, людині на великому і страшномупозашляховику, їздити дорогами загального користування? !" Ісмикнула мене лиха згорнути на 7-й Пересипській ліворуч. Плутав япо страшних і безлюдних вуличках, поки не заїхав у глухий кут у2-му Чорноморському провулку.Ну й вирішив здавати заднім ходом, бомісця, щоб розвернутися, не було.Їду задом, дивлюся в камерузаднього виду, бічні дзеркала і думаю : "потрібно б триматисяліворуч, тому що справа низько висять гілки від дерева, подряпаютьмашину..." І тут бац, я відчуваю, що колесо кудись провалилося.тільки думаю, що зараз поїду, але задні колеса буксують ізариваються ще глибше. Перша передача, плавно віджимаю зчеплення і…Нічого. Ось тут я розумію, що засів я серйозно. Ледве відчиняюводійські двері - вони впираються в землю нижньою частиною, тому щомашина нахилена набік градусів на 35. Виходжу. Ноги тонуть у болотітрохи нижче за коліно. «Фігня! », – подумав я, бо на мені гомілковічеревики. Включаю ліхтарик, озираюсь. Права сторона майже висить уповітрі, ліва засаджена в болоті по самі пороги (а вони дуже високорозташовані! ). Думаю, що робити. У мене прослизнула думка, що покия газуватиму і намагатимусь вибратися, хтось обов'язково вийде нашум, побачить, що я в біді і допоможе. Але я дуже добре думаю.Забігаючи наперед, скажу, що ніхто так і не вийшов. Де світлогоріло, воно пізніше згасло ... Де-не-де видно сліди будівництва. "це добре", - думаю я. Знаходжу пару важких каменюків і дерев'янихдощок, щоб підкласти під заднє колесо, що засів у болото. Дістаю збагажника лопату, щоб трохи відкопатись. Пробую виїхати. Крутитьсялише заднє ліве колесо, решта нерухома. Усі спроби виїхати марні.Спробую перемикати роздатку в різні положення. Тільки заднійпривід:марна; до смішного марно. Повний привід:толку ніякого, крутиться тільки заднє ліве колесо, і праве переднє. Інші колеса, які, начебто, щільніше стоять на землі, нерухомі. І це зрозуміло, уцьому вся суть диференціалів! І якщо на трасі це допомагає длястабілізації контролю, то на бездоріжжі це головний ворог. І тут язгадую про примусові блокування диференціала… і про те, як шкода, що у мене їх немає. І також згадую також про лебідку, «яка простопустощі для екстремальних джиперів і в нормальному житті ніколи незнадобиться». І розумію, як сильно я був неправий за цими двомапунктами. І роблю висновок для себе:без грязьової гуми, блокуваньта лебідки на бездоріжжі, далеко від міста, робити зовсім нічого.Туди навіть не варто потикатися, бо це може бути зовсім невеселимдосвідом у житті. Як мінімум, може статися так, що до цивілізаціїдоведеться мандрувати пішки. Адже це найчастіше 50 і більшекілометрів. Включаю понижуйку. Даю газу і десь попереду чуєтьсяхрускіт. Мені стало ніяково. Думаю, що це могло бути. Порваласяматочина? Щось із кермовим тягою? Намагатися вибратися відтепер –це тільки збільшувати суму потенційного ремонту. І я вмикаюДубльГіс і шукаю служби евакуації авто. "евакуатор 24 години".Дзвоню. Всі сплять. Ага, 24 години. Поїхали далі. Обдзвонив кільканомерів, поки не відповів сонний голос. Я коротко змалював, що зімною трапилося і де я. Обіцяли передзвонити. Чи не обдурили. Через5 хвилин передзвонила людина, яка за 250 грн зголосилася приїхати ідістати мене з болота, в яке мене ще більше затягувало. Чекав десьгодину, зателефонував. Він оптимістично заявив, що вже під'їжджає.Я підбадьорився. Але пройшла ще година, поки він з моєю допомогоюта інструкціями як проїхати мене знайшов. І те, мені довелося йтийому назустріч із ліхтариком-дубинкою Mag-Lite. Поки йшов, звернувувагу на таку цікаву особливість:вулицею Жевахова рухалися люди.Але йшли вони зовсім не дорогою (яку тільки з натяжкою так можнаназвати), а водостічною трубою, яка йде вздовж очеретів і каналу зсмердючою водою. Коли дивишся на все це, то дуже сильно починаєшцінувати комфорт.
І дуже сумно, що навіть у відносно великому місті все ще так багатомісць, які інакше як «Ебеня» не назвеш. Загалом, з горем навпіл, водій евакуатора мене все-таки знайшов. Перше, що він запитав, було:«Ти не закуритимеш? ». Я сказав, що не палю. Він відповів, щотеж покинув, але тут чомусь дуже захотілося. Коли він побачив мійтанчик, то сказав, що спробує витягнути, головне самому не сповзтив болото, бо дослівно:«Твоя машина важить зовсім трохи менше замою». А він приїхав на вантажівці типу Камаза. Намітили планпорятунку. Розмотали лебідку, Зачепили за фаркоп, я сів за кермо іпочався процес вилучення мене з болота.
Я як міг допомагав, підгазовував на задньому ході. Тягнув він менедуже повільно і навіть сам почав сповзати в болото, як іпобоювався. Але в результаті, я опинився на твердій поверхні всімачотирма колесами. Чоловік підбіг до мене, каже:«Давай гроші і япоїхав звідси! ». Я з ним розрахувався і попросив, щоб він зачекавза рогом для підстрахування. Адже я не був упевнений у справностімашини. Наостанок я зняв ось таке коротке відео:Після цього я сів умашину, виїхав своїм ходом і повільно вирушив додому. Я почувавсебе задоволеним. І якимось крутим, чи що... Інші водії зпобоюванням дивилися на брудного монстра, який весь, до скла був уболоті. Справа наближалася до світанку ... На даний момент меніналежить ретельне миття кузова і салону. Ну а потім потрібно будепід'їхати на СТО та зробити огляд на підйомнику.