Копропський район чернігівщини ч.2: Мезин-Деснянське-Радичів

Як і обіцяв, друга частина про карантинний місяць травня.
Перша поїздка за посиланням
11 числа як музеї відкрили і в тих краях куди ми їхали їсти 2 музеїз експонатами стародавньої стоянки первісної людини, але мизалишили це як-небудь на потім і просто гуляли на природі.

Взагалі ідея заїхати туди крутилася давно, але ось все ніяк..Вивчивши супутникові знімки тієї місцевості було вирішено заїхатидо Мезина, а далі ґрунтовкою вздовж Десни прокотиться до селаДеснянського, потім Радичева, заїхати за нього і повернуться черезРадичів додому.

День був розписаний, їжа закуплена, можна і в дорогу.У машинітрадиційно я з дружиною та 2е дітей 5.5 та 2.5 року.Якщо комусьцікаво почитати про автокрісла, які я використовую довго (відповідно до віку), можу і про це розповісти. Ну а тепер про всепо порядку з фото та коментарями, і розширю інформацію про дорогичернігівщини.

Чернігів-Сосниця дорога хороша, далі, у бік Новгорода-Сіверського, нерівна, але без ям.

< br> За с. Шаболтасівка їдемо Т2539 до с. Деснянського таповз нього у с. Мезин. Дорога стерпна, без глибоких ям. У Мезині вмузей не йдемо, а їдемо на ґрунтовку вздовж Десни. У кожному селі, в якому ми побували, є поромна переправа на інший бік, але працюютьвони в червні-серпні, коли йде заготівля сіна. У Мезині біля поромами не зупинялися, бо там чомусь було людно, поїхали одразу добагатовікового Мазепинського дуба і влаштували пікнік у тітцінавпроти. Таких тут лежить багато Дуб, років 400
Біля дуба коптер відмовився злітати, увечері було все ок, уночіоновилася софтина, на ранок маємо проблему, телефон не бачитьпульта. Я в розладі. Мобільний зв'язок і не завжди, не кажучи вжепро LTE або хоча б 3G. Софтом маніпулювати не вийде. Далі їдемо доМезинської Швейцарії, зупиняємося кожні 200 метрів, випадковознаходимо підйом на гірку, піднімаємося фоткаємося, дивимося щонавколо. На горі столи, лавки, галявина для наметів. Чисто.

Ще човник на Десні
Десна
Підйом на гірку
Вигляд з гори
. Сіли і в черговий раз перекусили, я далі колупаю коптер ізнаходжу, що телефон вважав за додаток ненажерливим, і урізав йомухарчування (привіт, оптимізаторам із Сяомі! ). Даю по рукахЗабороняю обмежувати харчування та вжжжууух! Літаємо. Так якнапередодні я мало не полюбив новенький дрон через моюдезорієнтацію на місцевості, плюс сьогодні був сильний вітер -далеко і високо не відлітаю.
Паром
Лодочки
Різний колодязь у селі
Висуваємось у бік с. Радичів, знову по грунтовці, грунтовка повсьому шляху рівна, можна навіть пузотерками кататися непоспішаючи. Тут була єдина стрімка калюжа, але місцевий пастухсказав, та тут Газелька картоплю возить щодня, не боїсь! Проїхалибез проблем на передньому приводі, тільки праві колеса вимазалитрохи. Калюжа навчальна не глибока, для передньопривідних спортиківсаме воно :)
Ось цього будинку на горі я не помічав, до цього моментуЗупиняємося біля Пузирьової гори, на верху місце для туристів злавками та столами. Літаємо, фоткаємо.
Червоний гріє спинку
Вигляд з гори
А це вже з коптера, метрів 50. Вище пориви вітру сильні
Дорога прямо над річкою
Далі ще 1 калюжа, але вже менш стрімка, і ми в Радичеві. Випадковознаходимо мамонтеня, я чогось думав, що він на іншому боцісела…

Заїжджаємо за село їдемо до озера Хотинь, так само йдемо на гору, там є традиційні столи з лавками і альтанка на багато людей. Тежтрошки літаємо біля підніжжя і час валити додому. > Ось на цьомувідео добре видно порив вітру, з яким стабілізатор камери невпорався. Діти традиційно сплять, практично всю дорогу.Повертаємося через Понорницю та Авдіївку, та й 5 км трешу, про якийя писав минулого разу. Зупинялися пофоткатись у ріпаку.