Лист співробітника Даймлер-Крайслер своєму керівництву.
p>
Г-н Шнайдер, привіт! Перед тим як я представлю повний звіт провідрядження в Тольятті і Москву, я вважаю за необхідне познайомитиВас зі своїми враженнями щодо продукції ВАЗу і деяких особливостяхжиття російського автолюбителя Рік, проведений мною в Росії, наштовхнув мене на дивовижні відкриття Г-н Шнайдер, головне моєвідкриття полягає в тому, що ми ніколи не зможемо завоюватиавтомобільний ринок цієї суперечливої країни. Я знаю, що виздивовані і очікували іншого результату, але це саме так.. Визнаєте, що я досліджував автомобільні ринки багатьох країн і в ційсправі я не новачок, однак такий стан речей я зустрів вперше. Все вРосії відбувається навпаки, а деякі речі залишаться для менезагадкою назавжди… Пан Шнайдер, коли я вперше побачив ціавтомобілі, мені одразу кинулася в очі їхня незграбність.Виявилося, що це не застаріла технологія, як ми звикли рахувати, анавпаки, — традиція. Сила традицій тут настільки велика, щопротягом останнього десятиліття вони не випускали нових моделей, атрансформували наявні. Традицій дотримуються дуже строго і навітьна останніх моделях, кути залишаються основною лінією дизайнукузова. Я запитав інженерів ВАЗу, чи поінформовані вони про згубнийвплив традицій на аеродинаміку автомобіля. Інженери голосно і довгосміялися, перш ніж відповіли, що такий кузов зовсім не впливає нааеродинаміку машини. Я був вражений, знаючи скільки працівитрачають наші інженери, вишукуючи шляхи поліпшення аеродинамікиавтомобіля, в той час як росіяни вже вирішили цю проблему! Виявилося, що вони ставлять практично на всі моделі автомобіліводнаковий двигун, якому аеродинаміка кузова ні до чого. Геніально, пане Шнайдер! Вони не думають про аеродинаміку, тому що з такимдвигуном, думати про її поліпшення немає сенсу. Пан Шнайдер, їхнійкузов — справжнє диво техніки. Жоден його елемент не стикується зіншим. Я спершу здивувався, але мені сказали, що це спеціально.Розмір щілини можна відрегулювати в домашніх умовах однієювикруткою. У них начебто хобі. Кожен возить із собою купуінструменту і прямо на вулиці доводить машину під себе. У Росіїбудь-який автоаматор ще й механік. Я запитав про шум, який, ймовірно, заважає в дорозі, на що мені сказали, що шум, що проникаєв салон, посилює ефект відчуття швидкості. Хіба наші інженери моглиздогадатися до такого? Г-н Шнайдер вони справжні екстремали, а нашіавтомобілі надто комфортні. Інженери ВАЗу розповіли мені, щоавтомобіль проектується з упором на посилення ефекту відчуттяшвидкості та ефекту відчуття дорожнього покриття. Як ви вжезрозуміли, в ефект швидкості вони використовують кузов, а ось вефект відчуття дорожнього покриття вони задіяють підвіску.Конструкція підвіски дозволяє водієві відчувати навіть найдрібнішідефекти дорожнього покриття на будь-яких швидкостях. Пік ефектунастає взимку, особливо при морозах нижче двадцяти п'яти градусів.Їзда за таких погодних умов нагадує спуск зі сходів на табуреті.Мені дуже запам'яталася така їзда. Повторюся, що на ВАЗіпроповідують лише екстремальну лінію їзди. Ймовірно, томуавтомобілі цього виробника мають у Росії такий широкий попит. Весьзавод живе думкою про покращення автомобіля. Деякими, особливотямущими заводчанами, окремі вузли автомобіля самостійно вносятьсяігрові елементи. Такий хід виробника якнайкраще ілюструє турботупро споживача. Споживачу з такою машиною нудьгувати не доводиться.Один московський водій сказав мені, що пік екстремального водіння укожного автомобіля пов'язаний з різними механізмами, тому ніколи неможна передбачити, чого чекати від автомобіля. Він, наприклад, випробував цілу гаму неймовірних емоцій, коли на Садовому кільці, перебуваючи між кастрованим жеребцем і таким же цапом ззаду (вибачте, пан Шнайдер, я не дуже зрозумів цієї фрази, тому пишутак, як вдалося перекласти), в момент переходу на п'яту передачу вруці залишився важіль коробки передач. Я пам'ятаю, як його обличчяперекосилося у цьому спогаді. Він також додав, що після такихпереживань йому довелося продати квартиру, щоб розплатитися зажеребця. Уявляєте, пан Шнайдер! Салон у них зберігає загальнунезграбну тенденцію. Індикатори показують мінімум інформації, і, засловами одного з робітників заводу, її завжди спотворюють. Вособливих випадках, сказав майстер, на автомобілі ставлять повністюнеробочі датчики, щоб внести в керування автомобілем елементнесподіванки, схожий на згаданий вище випадок. Геніально! За окремігроші (близько 30$! ) можна придбати маршрутний комп'ютер.Маршрутний комп'ютер, головним чином призначений для введення водіяв більш глибоку і тривалу оману, але таке задоволення можедозволити собі не кожен автолюбитель. Продовжуючи досвідченуексплуатацію автомобіля, мені довелося завести мішечок дляелементів кріплення салону. Пане Шнайдер, я знаю, що вам не дужезрозуміло, але я все ж таки спробую пояснити. Мені невідомо з якихпричин отвори в кріпленнях завжди більше шурупів (це мені не змоглипояснити навіть на заводі), але вихід із ситуації вони знайшли втому, що деякі отвори шурупи перестали вкручувати спочатку. Дивнийхід, однак, і тут чітко простежується турбота виробника про свогоклієнта. Шурупи не вкручуються спочатку:з метою безпеки водія тапасажирів, щоб не завдати їм будь-яких травм. Колектив заводу, якВи зрозуміли, має у своєму арсеналі багато хитрощів, які займаютьпасажирів та водія в дорозі. Такі хитрощі допомагають розсіятивтому та монотонність тривалої подорожі на автомобілі. Німецьківиробники, як відомо, ніколи не замислювалися про таку проблему:якдозвілля в дорозі. Наприклад, всі автомобілі оснащуютьсяспеціальними попільничками, це, як я дізнався, не додатковапослуга. Розміри та місце розташування попільнички продумано так, що потрапити до неї практично неможливо. Особливо це цікаве заняттяпри їзді у позашляховику НІВА, де гра з попільничкою до краюускладнена багаторівневою посадкою пасажирів на задніх місцях.Переконання, що тюнінг - це "Brabus", щонайменше, неточно. Якщо бви бачили, пан Шнайдер, який у Росії тюнінг автомобілів, тозрозуміли б, що "Brabus" зможе досягти таких вершин ще дуженескоро. При мінімальній витраті сил і матеріалів вони отримуютьмаксимальну вигоду. В одному автосалоні я бачив, як повністюобклеєну пластмасою машину продавали на дві тисячі доларів (! )дорожче. При мені одна людина купила такий автомобіль. Це булавражаюча сцена, пан Шнайдер! Продавець і покупець, сміючись над цимтюнінгом, обговорюють питання:коли він (тюнінг) відвалиться? Щетрохи посміявшись, вони припускають, що все відвалиться вже першоїзими, після чого покупець, не роздумуючи, купує цей автомобіль. Яне розумію, пан Шнайдер, як це може відбуватися. Вони маютьтюнінгові компанії, які збільшують обсяг двигуна на сто-двістімілілітрів і беруть за це кілька тисяч доларів. Найнесподіванішомуі найглибшому тюнінгу піддають свої автомобілі люди, звані тут "особами кавказької національності". Я не можу пояснити, яквиглядають такі машини, тому прикладаю до листа фотографію.Російський автомобіль, це не просто машина Шнайдер:для деяких людейце цілий спосіб життя. У Німеччині ми навряд чи зможемо досягтитакого ефекту. Якось мені довелося відвідати один із московськихгаражів. Г-н Шнайдер, гараж у Росії це цілий світ. Вони тут риютьпідвали та влаштовують у них цілі житла. Багато проводять у гаражівесь weekend. У гаражі автолюбителі радісно п'ють, спілкуючись одинз одним, а потім усі разом чинять чийсь автомобіль. Хіба вНімеччині може бути щось подібне? Іноді для ремонту навіть непотрібно їхати в магазин автозапчастин, тому що кожен має якусьдеталь. Іноді ремонт у тому, що деталі навпаки викидають. Вони ценазивається " включити напряму " . Дивно, але безпосередньо можнабагато всього включити. Вони рідко користуються сервісом, тому що вгаражі обов'язково знайдеться якийсь "петрович", який після однієїпляшки горілки готовий виправити будь-яку поломку. Один такий "петрович" заявляв, що після двох пляшок горілки він буде готовийдо перебирання двигуна у "600-го" (так вони тут називають нашавтомобіль) із заплющеними очима. Я не повірив. Він тоді сказав, щоя можу піти подивитися на його двадцятирічну "копійку" (так вониназивають одну з перших моделей ВАЗу), яка досі бігає не гірше заінших. Такі "петровичі" тут створюють непереможну конкуренцію нашимавтотехцентрам, пан Шнайдер, адже дві "бульбашки" коштують близькочотирьох доларів. Ви пан Шнайдер, мабуть, думаєте, що яперебільшую, але завершити розповідь я хочу подією, яка зміцниламене у своєму переконанні. Ми близько зійшлися з Петровичем, і коливін дізнався про мету мого візиту, то запропонував мені особистопереконатися в неспроможності західної автопромисловості. Йогослова звучали як виклик. Наступного ранку він запропонував меніпокататися за картоплею на колгоспне поле, що знаходиться зап'ятдесят кілометрів від Москви (збір картоплі, це щось подібне дочасу для москвичів). Ми посідали в його "копійку" і рушили вдорогу. Хвилин за сорок ми опинилися на узбіччі величезногокартопляного поля. Недалеко від нас, як я потім дізнався, проходилитести Toyota Land Cruiser. Мій друг зрадів і сказав, що це дуже доречі, і він нарешті покаже мені, що таке "копійка". Я зрадів. Мійдруг під'їхав до групи людей, які стояли біля позашляховика. Менівони здалися справжніми гонщиками:Троє були у формі ралійноїкоманди Subaru? Петрович спитав у гонщиків, чи зможуть вони насвоєму "сараї" доїхати до його дружини, яка зранку збирає картоплюна іншому кінці поля. Обличчя їх змінилися і набули меншдоброзичливого вигляду. Якийсь великий, коротко стрижений чоловіквідповів, що готовий до змагань і у разі перемоги пообіцяв покаратиПетровича. Ми, "копійка" та Toyota, стартували. Петрович спритносправлявся з керуванням, незважаючи на те, що був у тілогрійці (цеабсолютно непристосований для їзди національний одяг, який носятьяк чоловіки, так і жінки), величезних гумових чоботях, шапці типу "півник" та в окулярах на плюс шість із гумкою з чоловічої білизнизамість дужок. (пан Шнайдер, історія вразить вас сильніше, коли випобачите цей "півник", який без кінця спадав на окуляри Петровича.Я привезу його як сувенір). Ми досить швидко набрали швидкість.Машину кидало з боку на бік. Я боявся за Петровича, бо він навітьне пристебнув ременя безпеки. Спочатку він був спокійний, поки невдарився головою об стелю вчетверте. На щастя, гонка триваланедовго, тому що джип застряг у картоплі вже на початку шляху. Мивиграли, хоча мені здалося, що водій Toyota був розчарованийпрограшем і ще довго гнався за нами без машини, поки не загруз убруді. Які вони божевільні, ці росіяни. Після "картоплі" язрозумів, що наші автомобілі навряд чи готові до подібнихвипробувань.
Коментарі19
кумедно))
Якщо ці машини роблять, значить вони потрібні)))
Петрович саме в такому вигляді надрукувався ще раніше в моїй свідомості))) ... Тільки на голові - беретка з пупочкою)))
Читав з великим інтересом, смішно, а головне правда!
Нормальна сатирична розповідь у дусі Жванецького, відповідно до переміжних фрагментів правди і вигадки.
Правдива історія. Десь бачив думку англійців про москвича. Треба буде знайти.
...що так ТАК )))))
Дякую, посміявся
ухахаха
Сам ношуся на копійці DDD
це просто переписувач! звідки це викопали! слів немає. молодець! дякую, посміявся від душі!
Млинець)) сьогодні хороший день (п'ятниця) сиджу на роботі і сміюсь)))Справді, написано то правда)) чудова розповідь!
Ех, і не хочеться сперечатися!
мда ... над ким смієтеся. над собою смієтеся ...) нам треба частіше сміятися над собою, можливо тоді ми і створимо авто за комфортом німецьку а в душі - російську)
це точно помічено!
офігітельно)і це все правда)))ахаха)))
кумедна історія =)
давним давно ще читав )
ххахаххахахахааха!Жорстока правда))