перегнали авто до мене додому

Історія вийшла досить прикольна. Відстань від Андрія (кум, якиймені допомагав його збирати) до мене +- 10 км. З нами був ще одинмій кум, який також допомагав. Дякую.Почалося все з того, що буловажко зрозуміти де ж там яка передача включається.Ну з горем навпілякось рушили, за кермом був я, а вони їхали ззаду на легковику дляпідстрахування.Передачі включалися взагалі не зрозуміло як, спочатку я не міг переключитися з першої на другу чи третю.Довелосяметодом тику включати хоч якусь, потрапив на четверту.Так ми дивнопроїхали метрів 500, і тут перехрестя.Нейтралку знайти взагалі нереально, важіль гуляє право-ліво, а машина на швидкості, знову жтаки з горем навпіл знайшов передачу, так і проїхав на першійметрів 50, намагаючись знайти іншу передачу.В результатізупинився.Помахав ручкою людям які в шоці спостерігали за цією дивомашиною.Загалом доїхали ми до блоку посту, який знаходиться навиїзді. З цього населеного пункту… Товаришу інспектор, який менезупинив був м'яко кажучи в шоці від побаченого. Перше що він менісказав: "а що це", провівши рукою на всю машину. Я говорю "в ремонтвезу, довелося трохи розібрати". Він м'яко охренів. Запитав мене деподівся задній номер, я говорю десь у салоні, а там "жопище", запчастини від старого мотора, шматки старої проводки і ще багатовсякої всячини. Він кинув туди свій погляд і йому захотілося шукатийого. Перевірив документи (водійське та страховку), звірив номеркузова, який перенесено на стійки, що вписано до свідоцтва прореєстрацію та відпустив мене. У результаті ми проїхали ще десь 2км, після чергового світлофора я не витримав і вирішив подивитися, що за фігня з коробкою, чому ж передачі не включаються як належить.Відверто кажучи думав що ця куліса з праворульної машини тапередачі у дзеркальному відображенні. З'ясувалося, що лопнув важільперемикання швидкостей, коротше ручка бовтається, а куліса стоїтьна місці. Я протер сльози, які котилися з очей, оскільки лобовухинемає і вітерець мило дув у мене. Загалом постоявши трохи, покуривши, другий кум зголосився проїхатися, не скажу, що я дужезасмутився. Проїхав він ще з 500 метрів і затих, намагаючисьпереключити швидкість. Для того, щоб її завезти, потрібно посунутисидуху вперед, кинути провід для прогріву свічок, потім кинутипровід зі стартера. Так ми робили кілька разів, доки він був закермом. Починало темніти і до того ж швидко. Залишилося проїхатидесь 4 км. Востаннє коли він заглох, виявилося, що перекинулася 6лбаклага з солярою і залишилося її на самому дні. Прийшли довисновку, що другий кум теж сідає в цю диво машину і тримаєбаклажку, щоб хоч якось доїхати на залишках соляри. Остаточновідламали важіль. Вже темно! Зрештою я поїхав попереду з аварійкою, щоб нас було видно. Вони там з горем навпіл включили якусьпередачу, як з'ясувалося 4, тому що їхала вона дуже жваво.Упідсумку Їду я попереду і чую через відкрите вікно страшні крики, трохи починаю пригальмовувати, тому що. Їх взагалі не видно удзеркала, їдуть без світла. І тут вони опиняються під моєю дупою, ірозбірливо починаю чути що вони мені кричать "любовний, не могли бви їхати трохи швидше" - це переклав з російського матюка. Таке ячув перед кожною ямою, перед якою пригальмовував. Зрештою мидоїхали. Моторошні мати про те, що потрібно поквапитися і машинапрацює на парах. На цих же парах ми загнали її до мене надвір.Потім вони ділилися враженнями від цієї подорожі. Плакали обидва, Андрюха відбивав собі боки, т.К. Немає другого сидіння. Він жетримав сулію з солярою і намагався переключити швидкість і смикавтой нещасний огризок. Андрюха мені сказав "мені вже 36, але ми такнавіть у 20 не гнали". Ще десь годину ми іржали від цієї поїздки, згадуючи всі деталі, зокрема особи людей. Вони кажуть, що якасьбабця навіть перехрестилася.