Господар зустрів нас на вокзалі і повіз додому. Насамперед япопросив його відкрити гараж. Двері відчинилися і моєму поглядупостала одна з найпідтягнутіших попок в автоіндустрії. Я завів її... Цей утробний рик 3-літрового монстра викликав мурашки по шкірі.Оглянувши весь кузов та лонжерони, я не знайшов нічого підозрілого.Лише попросив зняти фаркоп. Після цього ми вирушили на СТО АльфаРомео. Там механік, з цікавістю оглянувши машину, сказав, що вонадосить пристойна. З необхідного потрібно було замінити пильовики, кермові наконечники та масло. Ще підкопував задній правий супорт. Іще додав, що екземпляри у такому стані зараз трапляються дужерідко. Розібравшись наступного дня з документами, ми вирушили доКоктебеля на кілька днів. Вже тоді мене здивувала тяга:з 5-ї на4-ту на обгонах я перемикався лише кілька разів. Машина простозбуджувала морально та трохи фізично. Правда, вже будучи вКоктебелі зі своєю дівчиною, яка там якраз відпочивала, я, йдучи нагірку на швидкості близько 60 км/год, на самому підйомі зловив ледьпомітну ямку і чухнув гудрон дном. Доїхавши за інерцією доповороту, я пропустив кілька машин, ввімкнув 1-у і дав газу. Двигунозвався, але машину стояла, як укопана. Я спробував другу…Безрезультатно. Двигун так само гарчав. Моя половинка, що сидитьпоруч, у цей момент усміхнулася і підірвала мій мозок питанням: "тинамагаєшся мене здивувати? " Якби. Судячи з кулісі, що вільнобовталася, щось явно було не в порядку. Я відкотився на узбіччя, але дізнатися, що сталося, я не зміг, бо не проліз під днище істояв на підйомі. Я подзвонив другу і сказав, що непогано було б, якби хтось нас "смикнув". Через 10 хвилин він уже підкотив ізлюдиною на "Mazda 3". Мене взяли на буксир і ми поїхали до СТО, куди мені, через зайнятість механіків довелося повернутися вранцінаступного дня. Машину заштовхали на витяг і я побачив, що куліса вмісці з'єднань з КПП була замотана поліетиленом, а шарнір був такийроздовбаний, що просто роз'єднався від удару. Мене вже булоналякали тим, що "це ж "альфа Ромео", бл.Ть! Потрібно півжопирозбирати"... Слава Богу, в цей момент один з механіків - хлопецьроків 25, підійшов до машини, посвітив на кулісу, ляснув по нійдолонею і сказав: "все. Можеш їхати". Я спитав: "у сенсі? ". Вінздивовано відповів: "ну… Можеш їхати". Я поїхав. Ненадовго, щоправда. Кілометрів через 10 куліс знову почала жити своїмнезалежним життям. Я став на узбіччі, незворушно дістав з багажникакаремат, постелив його, ліг і заправив кулісу назад. Після чогоповернувся на СТО і попросив примотати кулісу мідним дротом. Нанаступний день, о 05:00 ми з другом виїхали з Коктебеля іпопрямували додому до Харкова. Машина їхала "що треба". Однаккілометрів за 70 почав подавати тривожні сигнали індикаторнесправності задніх стоп-сигналів. Так воно й було. А ще черездеякий час я зрозумів, що весь передній ряд передач не хочевмикатися. Так я і їхав:з 2-ї, 4-ї та заднім ходом. Незабаром нав'їзді до Мелітополя я вже не міг не те, що включити якусьпередачу. Я не міг вимкнути 4-ту ... Став їхати так, щоб незупинятися на світлофорах. Пару разів все ж таки довелося рушати з4-ї. Двигун витягнув, хоч і зусиллям. На першу ж СТО я заїхав зароматом паленого зчеплення. Як і очікувалося, тамтешні механікиодразу заявили, що з Альфою возитися не стануть. Вона ж піпець, якаскладна…
У результаті ми відкотили машину в тінь і я став дзвонити людині, яка займається подібними "італійцями". Він переадресував мене налюдину в Маріуполі, яка сказала, щоб я зателефонував людині вБердянську. Я зв'язався з людиною з Бердянська. Він сказав, щонепогано було б, якби таки дісталися своїм ходом. Погано тільки, щонині таке життя пішло, що на дорозі всі стали якісь байдужі донеприємностей водіїв. Один ділок на Ford Courier за 500(! ) гривеньпогодився дотягнути нас 120 км до Бердянська. Так ми їхали. Ямокрий від його обгонів і з затеклою ногою, що вичавлює зчеплення.Нейтраль увімкнути так і не вдалося. У Бердянську нас підібрали тавідтягли до гаража. Хлопець на ім'я Єгор, дай Боже йому здоров'я, зайнявся машиною. Через годинку я теж поліз у яму. Кулісу поставилипекельну. Я ледве рухав механізм руками. Крім цього, я отримав двінові лампи ближнього світла, а електрик "зачарував" над проводкою.Відремонтувавши апарат, о 23:30 ми виїхали з Бердянська і зприладом, що тільки-но відмовився працювати, вимірюючи швидкість, попрямували в бік Запоріжжя.
За день я мало притомився. І хоч підозрілі картинки перед очима щене з'являлися, я з далеким світлом відчував, що не завжди розумію, куди йтиме дорога. Так ми й доїхали до придорожнього кафе, де япочав відшкрябати дохлих мошок із лобового скла. А після цього явипив еспресо… Так від кави мене ще не штирило. З круглими очима ясів за кермо і знову притопив. Я їхав досить акуратно, тому щовночі дорога помилок не прощає вдвічі. Mercedes-Benz. Не знаю, щовін мав під капотом, але двигун бурчав солідно. Водія, мабуть, зачепило, що його оминає якась стара незрозуміла машинка. Він давгазу на підйом. Метрах у 300-х мало починатися звуження. Я, неперемикаючись на знижуючу, втопив педаль. На моєму обличчіз'явилася усмішка, яка не сходила до ранку, коли водій "мерседеса", так і не зумівши розкочегарити свій "попеляц", здався. Втім, приблизно в цей же час, у мене знову відключилися "стопарі". ПісляЗапоріжжя ми зупинилися біля "аварійки", що миготить у кюветі.Renault Logan уберіг усіх своїх пасажирів, але понівечив собібампер і рульові тяги, сівши на пень. Виявилося, що водій пішовслідом за кимось на обгін, але попереду встиг повернутися на своюсмугу, а той ні. Таким чином він уникнув лобового зіткнення. Мизалишились із ними до приїзду ДПС. Водій ще питав мене, що йомуговорити ДАІ. Я сказав: "розкажи, що тебе засліпили чи підрізали.Вночі все одно ніхто нікого не знайде". Він схвально покивавголовою і відразу видав все, як було насправді, екіпажу ДПС, щоприбув. Напевно, від стресу. А наш шлях продовжувався. Я все зтакими ж круглими від кави о 03:30 заїхав на автобан "дніпропетровськ-Харків". Двигун досить бурчав і ми вирішилизаміряти швидкість по мірних стовпах, тому що спідометр наполегливоне хотів працювати. Поділивши щось на щось, ми наміряли приблизно200 км/год і тримали такий темп аж до самого з'їзду на "м 03". ДоХаркова ми в'їхали майже о 05:00. Я висадив друга на вокзалі, девін залишив свою машину перед поїздкою, а сам подався додому. Хоча, після цього я не спав ще одну добу. З зовсім інших причин.
Дааа… Від кави мене ще так ніколи не "штирило"…
Коментарі3
кава і альфа це-штиреве добре і на довго ;)на мою ще не одна з 75 нормально не доїхала додому після покупки ... зате після рівних рук їздить і за 1000км спокійно ;)
мої дві нормально доїхали ... правда, в кузові вантажівки))))
Така подорож запам'ятається на все життя! Ракета того варта, щоб їй приділяли належну увагу ...