Поїздка у Васильківський район Київської області планувалася бутикороткою, багато фотографій я робити не збирався. Але в результатіфоток та вражень набралося на повноцінний звіт. За с.МаліДмитровичі, але якщо минулого разу я особливо не заглиблювався впольові доріжки, то цього разу мав твердий намір їхати вглибсільської місцевості.
За мостом після піщаного кар'єру повернув не ліворуч, на виїзд натрасу через село, а в протилежний бік... Піднявся на пагорб подосить стрімкій розбитій ґрунтовці, зібрався було їхати далі, алена вершині пагорба мене просто прикувало чудове видовище сонячноїдолини з озером. І потроху рушив уперед, проїхав повз околицю МалихДмитровичів, вгору по схилу повз чийогось котеджу, що будується, івиїхав у чисте поле, потім звернув з пагорба вниз... І... В долинціміж пагорбами побачив щось, що здалеку нагадує церкву. >
Під'їхавши ближче, з подивом знайшов джерело святої води! Маленькийоазис, оточений березками:альтанка з християнським хрестом наверхівці, дерев'яні сходинки з поручнями ведуть до колодязя, щознаходиться під нею, прикритому стулками на петлях і поруч невеликаштучна купіль для омивань. Усередині під дахом альтанки – ікони танадрукований на аркуші «Отче наш». Навколо тихо і чисто. Випивши іобмившись водою з колодязя, я вирушив далі. Гарне місце – требабуде сюди обов'язково повернутись. На серці ставати легко і трохисумно... На черговому спуску довелося трохи повозитися:через всюповерхню дороги йшло кілька глибоких тріщин, які я об'їжджавузбіччям, ризикуючи звалитися колесами одного боку в яму. Трохидалі був такий самий неприємний підйом.
І знову я в полі. Зліва якесь сільськогосподарське підприємство, праворуч – дорога вздовж свіжої ріллі, яка невідомо йде. Рухав буву бік цивілізації, але передумав і поїхав праворуч, «у зокат». Полез одного кінця в інший, солдатським строєм «обробляли» ріллю впошуках жучків-паучків-зернят. Чесно кажучи, ніколи не бачивстільки лелек в одному місці і так близько. А те, що вони небоялися гучної техніки та людини, для мене взагалі дивно.
На годиннику було вже добре за шість годин вечора. Вибираю напрямна трасу, що видніється вдалині, і задоволений тулю в її бік. І тутпереді мною відкрилися земні хляби. Посередині дороги кількавеличезних калюж і місиво з сирої землі, куди я навіть напозашляховику не ризикнув би поткнутися. Праворуч – мокра рілля, зліва – підмочений луг.Назад повертатися далеко і проблематичночерез згадані вище непрості спуски-підйоми. Іду на розвідку черезлуг. Під ногами хлюпає і чавкає. Але трава більш-менш тримає ґрунт.Вирішаю об'їжджати все це місиво по лузі зліва. Але просто тактакий маневр може й не покатати. Беру лопатку і підкопую деськолію, щоб не човгати дном, накриваю найстрімкіші місця дошками ішматками руберойду, що лежать поруч, ставлю орієнтири напередбачуваному маршруті. Потім стравлюю тиск у шинах до 1.2атмосфери, щоб збільшити пляму контакту із землею. І потихеньку, напершій передачі та постійних оборотах двигуна, виїжджаю черезмокрий луг на суху дорогу. Успіх! Потім хвилин п'ятнадцять хитавсвоїм китайським компресором шини до нормального тиску – бідолахааж перегрівся.
На сьогодні пригод вистачить — уже зійшов місяць. :) Їдудодому…
Коментарі2
загляд просто!так Ви прямий Сусаніним працювати можете - стільки місць чудесних знаєте!з.ы. як вдалося подолати розкол дороги на 10-й фотці?
Спасибі. )А місця я не знаю - я їх знаходжу. ) Методом наукового тику, так би мовити. )А розкол об'їхав узбіччям, попередньо промірявши її ширину і колію машини. На наступній фотографії це видно.