Автор Ярослав Московка
Фото Сергій Торгалов
ГАЗ М-21 і поставивши на конвеєр її модернізований варіант, вже на повну роботу працювали над новою моделлю.З огляду на тих же американців - логічно і обґрунтовано. Кузов.Зрозуміло - основний мотор все той же, рядна четвірка, дещо вдосконалена.Однак відразу ж закладалася можливість розширення моторної гами:передбачалися варіанти з V-подібними "шісткою" і "вісімкою", причому таким машинам покладалася тільки автоматична коробка передач. Розрахунки брався і дизель - виключно на експортні плани.
Головним конструктором нової машини, якій привласнили індекс ГАЗ-24, був призначений той самий Олександр Михайлович Невзоров, який успішно створив «21-ю». У роботі над наступною «Волгою» команда ГАЗу спочатку намагалася приділити особливу увагу дизайну:у наказовому порядку всі провідні фахівці відвідали ту саму виставку американських авто - і почали бурхливо фантазувати. Адже вже тоді була озвучена знаменита теза:наздогнати та перегнати Америку!
Якраз у ті часи на горьківський завод прийшов молодий талановитий художник Юрій Данилов. У 1960 році він намалював кілька вражаючих проектів та зліпив повнорозмірний пластиліновий макет. Але ось що означає молодість і буяння енергії:вигляд машини вийшов настільки сміливим і водночас по-заокеанськи розкішним, що у виробництво його нізащо б не прийняли. По-перше, «радянській людині таке чуже». По-друге, надмірно химерні форми були нетехнологічні. А по-третє, вони швидко застаріли б - особливо з урахуванням неспішних темпів підготовки виробництва та змінності моделей. Данилова тут же звели дизайнером до нас на ЗАЗ, і всі ці сміливі «бутерброди» ранніх ескізів сімейств 966/968 - плоди його пера. А в Горькому почався довгий пошук жанру…
Мрія розбилася про побут
Наче Онєгін з Ленським, зійшлися в битві за вигляд нової «Волги» два флангу талановитих художників:на першому - улюбленець Хрущова ретроград Лев Єрємєєв, на другому - рішучі комсомольці Ліній Циколенко та Микола Кірєєв. Творча дуель затяглася до непристойності:на верхах довгий час не приймали жодного з різних проектів, і Волзі запанував штиль. Банально тому, що не було з чого вибирати:лише до 1964 відносно вдалий і позачасовий вигляд машини народився у молодої команди, а нудні проекти Єремєєва були забраковані.
У 1965 році перші ходові зразки були показані Хрущову та непогано оцінені Брежнєвим:«24-й» дали зелену вулицю. Серед прототипів побудували три шестициліндрові варіанти, з чотирифарним облицюванням. Досвідчені машини на Дмитрівському полігоні, що тільки що відкрився, пройшли порівняльні випробування з іномарками - Opel Kapitan, Alfa Romeo 2600 Berlina, Chevrolet Malibu. І пройшли чудово! Однак версії з V6 докорінно зарубав головний конструктор ГАЗу Олександр Просвірнін, який мав погану славу самодура, який занапастив безліч прекрасних конструкторських задумів. З міркувань "як би чого не вийшло" він вирішив не ризикувати з постановкою у виробництво принципово нового для заводу мотора - мовляв, ні у нас, ні в країни немає фондів для створення такого двигуна, та й раптом зірвемо терміни або не потягнемо якість. Нехай буде лише рядна четвірка!
Виробництво другого покоління «Волги» мало стартувати ще 1967 року. Але втрутилася зовнішня політика:через арабсько-ізраїльський конфлікт завод був змушений кинути всі резерви на надпланові партії броньовиків. 1968-го фото нової машини «засвітилися» в радянській і західній пресі:збірка почалася, нехай малосерійна і за обхідними технологіями. На Заході автомобілем зацікавилися настільки, що… перестали купувати до того вкрай успішну 21 модель. Однак у повноцінну серію ГАЗ-24 вирушила лише 15 липня 1970 року.
Особливий випадок
За роботою ГАЗу пильно стежили у КДБ. І після відмови від потужних варіантів вчасно втрутилися:стривайте, нам потрібна «вісімка»! Але машина настільки довго і болісно йшла до конвеєра, що створення «наздоганялки» розпочали тільки після остаточної постановки на виробництво і доводили спецверсію майже три роки. Над моделлю 24-24 працювали дві групи під керівництвом інженерів-випробувачів Грекова та Вілкова. Двигун і коробку, звичайно, взяли від «Чайки». Однак їх доопрацювали під «Волгу», так що двигун «наздоганялки» мав власний індекс, аналогічний самій машині. Як на ГАЗ-21, тут не було. Які зміни довелося внести у вихідну конструкцію? Само собою, посилені під двигуном лонжерони. Вихлопні колектори сходилися в одну вихлопну трубу точно як на звичайній «двадцять четвірці». Кермо забезпечили гідропідсилювачем. У багажнику повинна була розміщуватися спецапаратура зв'язку (на випробуваннях її імітували аналогічні за габаритами дерев'яні болванки) - під неї розробили особливі кронштейни, щоб нічого не зривалося з місць, не бовталося і не гуркотіло в русі. Продумали розміщення другого акумулятора. Ярославському шинному заводу видали завдання на особливу гуму:вона мала виглядати як звичайна «волговська», але витримувати набагато більші навантаження і менше зношуватися.Повністю змінили замок багажника:на спецмашині він відкривався із салону, потайною рукояткою біля правих задніх дверей. А то раптом випадковий роззяв ненароком обіпрється на «корму» і його погляду відкриється секретна «начинка»? Легенда про бетонну або чавунну плиту в багажнику - вигадка. Важка радіоапаратура чудово врівноважувала перетяжений передок. Але коли рідкісним машинам траплялося після закінчення своєї секретної служби йти на руки до приватників, апаратуру, зрозуміло, знімали - і деякі кмітливі механіки укладали на дно багажника такий баласт.
Під прикриттям
У 1973 році ПАМС (виробництво автомобілів малих серій ГАЗу) видав першу партію спецавтомобілів двох моделей. ГАЗ-24-24 - машина зовнішнього спостереження, зі спецзв'язком. В основному ці автомобілі фарбувалися під звичайні таксі (іноді навіть комплектувалися на вигляд лічильниками! ), а за спинкою заднього сидіння мали ящики для особливого інвентарю та змін одягу. Деякі екземпляри могли мати дуже специфічне обладнання. Наприклад, прожектор високої потужності. На нічній дорозі він автоматично піднімався з багажника, робив короткий спалах, засліплюючи водія машини-цілі і забирався назад… Педалі начебто й три, як на звичайній «Волзі», але насправді дві :гальмівна і та, що для вигляду імітує зчеплення, підвішені на одному здвоєному важелі. Як працювали у ті часи кортежі? Попереду йшов ЗІЛ-117 із начальником охорони та магнітним обладнанням для знешкодження гіпотетичної вибухівки, підкладеної на дорозі. Потім - дві «Волги» із співробітниками КДБ, які уважно спостерігали за будь-якими, часом непримітними деталями придорожнього пейзажу. У цих авто був особливий зв'язок - забезпечував взаємодію як з іншими екіпажами, так і з бригадами на точці прибуття. Потім слідувала основна машина кортежу з першою особою, після неї - дев'ять мотоциклістів і резервна машина. Замикав колону автомобіль особистої охорони:зазвичай «Чайка». А ось між нею та резервною йшли дві «Волги» з виїзною охороною. У громадських місцях її фахівці розчинялися серед публіки, вміло організуючи надійне, але непомітне прикриття. Впізнати їх було непросто:треба мати орлине око, щоб побачити, що ліві фалди піджаків трохи довші за праві - адже вони прикривають кобуру та «батання» - переносну радіостанцію… «Барці» мали зв'язок із ГАЗ-24-25 начальника зміни охорони.
Була ще одна особлива версія «24-й». 1973 року ГАЗ купив партію з 30 двигунів Mercedes-Benz M130 (2, 5 л, 130 л.С.) - нібито для експорту. Насправді цими моторами була укомплектована спецсерія «Волг» ГАЗ-24-M130 для міністерських та відомчих потреб. Така машина була у заступника начальника 9 управління КДБ Михайла Докучаєва, який організовував охорону перших осіб СРСР.
Окрема служба спецмашин базувалася в Криму. У Місхорі збудували триповерховий гараж, де розташовувалися машини спецсупроводу, а ще - колекція авто Брежнєва. Для кримських "волг" незабаром було зроблено особливий виняток. У кортежі потрібно було рухатися тільки з закритими вікнами - неважко здогадатися, в яку сауну на південному сонці перетворювався салон чорної «Волги». А кондиціонерів не було! У результаті лише цьому підрозділу дозволили фарбувати машини у білий колір. Трохи пізніше «пробили» і імпортну плівку для тонування.
Майор Телевізор
«Догонялки» на базі ГАЗ-24 випускалися тільки в кузові седан:чутки про кілька машин-універсалів підтверджень не знайшли. У цьому світлі є цікава історія з життя київського управління КДБ.
У готелі «Дніпро» зазвичай розміщувалися інтуристи. Перед готелем можна було побачити сіру «двадцять четвірку», у якої на задньому сидінні стояла коробка від телеприймача «Славутич». У ній чергував фахівець на прізвисько майор ТБ, а в коробці, зрозуміло, була апаратура з спрямованої прослуховування готельних номерів. Майор ТБ сидів і цілий день сканував готельні номери - ну-ка, хто з гостей чогось цікавого розповість? Непомітна служба тривала роками. Але одного разу наприкінці 80-х з Будинку офіцерів неподалік вийшли два льотчики з Харківської області - і вирішили пройтися Хрещатиком. І тут один із них бачить ту саму «Волгу» з коробкою від телевізора… - Та ну? ! У мене така сама «Волга», і я тиждень тому купив такий самий телевізор у воєнторгу. Як він засунув його на заднє сидіння? Не входить туди ця коробка, - я переднє крісло знімав! Літчик почав смикати ручки дверей, намагаючись відкрити машину і розібратися, як же в неї помістилася коробка. Автомобіль, звичайно, замкнений. На шум підбіг черговий міліціонер, але вгамувати пілота, що увійшов у раж, не вдавалося.
- Де водій цієї «Волги»? Дайте ж мені в нього запитати, як він коробку туди впхнув! Надмірно цікавого аса відправили з пониженням на Далекий Схід. Його товариша, котрий намагався обдурити друга, - з підвищенням, але в Казахстан. А майору ТБ замість «Волги» видали ВАЗ-2102 з роторним двигуном - затонований у нуль і вирвиглазно-канаркового кольору. Ця машина, до речі, вціліла до наших днів. Обидві версії велися в єдиній статистиці, оскільки відрізнялися лише спецапаратурою, якою комплектувалися вже за місцями призначення. До речі, всі автомобілі переганялися із заводу до місця служби виключно своїм ходом - так, навіть на Далекий Схід. Км на заводському полігоні. Усі основні вузли, що відрізняються від звичайної ГАЗ-24, мали свої паспорти, підписані старшим зміни збирачів.
Салон спецверсії теж на перший погляд нічим не відрізняється від звичайної цивільної машини.
За всю історію випуску лише дві машини із заводу потрапили до приватних рук. Біла ГАЗ-24-25 з повним комплектом спецзв'язку з особистого розпорядження Цвігуна, заступника Андропова, була продана цілительці Джуні Давіташвілі. Через недовго машину вилучили за наказом Щолокова:друзі Джуни, грузинські кримінальні авторитети, перейшли межі дозволеного у використанні автомобіля та його оснащення. Ще одна «Волга» світло-сірого кольору була у космонавта Георгія Гречка, затятого автомобіліста - ця, звичайно, не мала зв'язкового обладнання.
У 1986 році на конвеєр зробив крок ГАЗ-24-10:як влучно називає цю машину історик Володимир Винник, - компроміс між старою «двадцять четвіркою», щодо нової «директорської» 3102 та здоровим глуздом. Автомобіль був посередній - вкрай застарілий і погано зібраний. Але КДБ, як і раніше, вимагав поповнення своїх автопарків, тому «догонялку» осучаснили за базовою моделлю - вона отримала індекс ГАЗ-24-34.
Модернізація була несуттєвою. Чи не єдиний нюанс - закрита вентиляція картера мотора, який завдяки цьому нововведенню також отримав індекс 24-34. До 1990 року двигун ще раз трохи модернізували - він став звати ЗМЗ-503.10. Зрідка на ГАЗ-24-34 ставили мотор ЗМЗ-505.10 - форсовану до 220 л. Версію з двокарбюраторним живленням від ГАЗ-14.
Зовні від ГАЗ-24-10 «наздоганялки» відрізнялися колишнім, металевим облицюванням радіатора:пластикова не тільки дешево виглядала, але головне - плавилася від надто полум'яного мотора. До 1992 року встигли зібрати 473 екземпляри ГАЗ-24-34. До тих часів вже давно була готова зміна в особі машини на базі ГАЗ-3102, проте про неї ми розповімо в наступному номері. Та реставраційну майстерню «Автокласика».
Салон спецверсії теж на перший погляд нічим не відрізняється від звичайної цивільної машини.
Всю історію випуску лише дві машини із заводу потрапили у приватні руки. Біла ГАЗ-24-25 з повним комплектом спецзв'язку з особистого розпорядження Цвігуна, заступника Андропова, була продана цілительці Джуні Давіташвілі. Через недовго машину вилучили за наказом Щолокова:друзі Джуни, грузинські кримінальні авторитети, перейшли межі дозволеного у використанні автомобіля та його оснащення. Ще одна «Волга» світло-сірого кольору була у космонавта Георгія Гречка, затятого автомобіліста - ця, звичайно, не мала зв'язкового обладнання.
У 1986 році на конвеєр зробив крок ГАЗ-24-10:як влучно називає цю машину історик Володимир Винник, - компроміс між старою «двадцять четвіркою», щодо нової «директорської» 3102 та здоровим глуздом. Автомобіль був посередній - вкрай застарілий і погано зібраний. Але КДБ, як і раніше, вимагав поповнення своїх автопарків, тому «догонялку» осучаснили за базовою моделлю - вона отримала індекс ГАЗ-24-34.
Модернізація була несуттєвою. Чи не єдиний нюанс - закрита вентиляція картера мотора, який завдяки цьому нововведенню також отримав індекс 24-34. До 1990 року двигун ще раз трохи модернізували - він став звати ЗМЗ-503.10. Зрідка на ГАЗ-24-34 ставили мотор ЗМЗ-505.10 - форсовану до 220 л. Версію з двокарбюраторним живленням від ГАЗ-14.
Зовні від ГАЗ-24-10 «наздоганялки» відрізнялися колишнім, металевим облицюванням радіатора:пластикова не тільки дешево виглядала, але головне - плавилася від надто полум'яного мотора. До 1992 року встигли зібрати 473 екземпляри ГАЗ-24-34. До тих часів вже давно була готова зміна в особі машини на базі ГАЗ-3102, проте про неї ми розповімо в наступному номері. Та реставраційну майстерню «Автокласика».
Салон спецверсії теж на перший погляд нічим не відрізняється від звичайної цивільної машини.
Всю історію випуску лише дві машини із заводу потрапили у приватні руки. Біла ГАЗ-24-25 з повним комплектом спецзв'язку з особистого розпорядження Цвігуна, заступника Андропова, була продана цілительці Джуні Давіташвілі. Через недовго машину вилучили за наказом Щолокова:друзі Джуни, грузинські кримінальні авторитети, перейшли межі дозволеного у використанні автомобіля та його оснащення. Ще одна «Волга» світло-сірого кольору була у космонавта Георгія Гречка, затятого автомобіліста - ця, звичайно, не мала зв'язкового обладнання.
У 1986 році на конвеєр зробив крок ГАЗ-24-10:як влучно називає цю машину історик Володимир Винник, - компроміс між старою «двадцять четвіркою», щодо нової «директорської» 3102 та здоровим глуздом. Автомобіль був посередній - вкрай застарілий і погано зібраний. Але КДБ, як і раніше, вимагав поповнення своїх автопарків, тому «догонялку» осучаснили за базовою моделлю - вона отримала індекс ГАЗ-24-34.
Модернізація була несуттєвою. Чи не єдиний нюанс - закрита вентиляція картера мотора, який завдяки цьому нововведенню також отримав індекс 24-34. До 1990 року двигун ще раз трохи модернізували - він став звати ЗМЗ-503.10. Зрідка на ГАЗ-24-34 ставили мотор ЗМЗ-505.10 - форсовану до 220 л. Версію з двокарбюраторним живленням від ГАЗ-14.
Зовні від ГАЗ-24-10 «наздоганялки» відрізнялися колишнім, металевим облицюванням радіатора:пластикова не тільки дешево виглядала, але головне - плавилася від надто полум'яного мотора. До 1992 року встигли зібрати 473 екземпляри ГАЗ-24-34. До тих часів вже давно була готова зміна в особі машини на базі ГАЗ-3102, проте про неї ми розповімо в наступному номері. Та реставраційну майстерню «Автокласика».
У 1986 році на конвеєр зробив крок ГАЗ-24-10:як влучно називає цю машину історик Володимир Вінник, - компроміс між старою «двадцять четвіркою», щодо нової «директорської» 3102 та здоровим глуздом. Автомобіль був посередній - вкрай застарілий і погано зібраний. Але КДБ, як і раніше, вимагав поповнення своїх автопарків, тому «догонялку» осучаснили за базовою моделлю - вона отримала індекс ГАЗ-24-34.
Модернізація була несуттєвою. Чи не єдиний нюанс - закрита вентиляція картера мотора, який завдяки цьому нововведенню також отримав індекс 24-34. До 1990 року двигун ще раз трохи модернізували - він став звати ЗМЗ-503.10. Зрідка на ГАЗ-24-34 ставили мотор ЗМЗ-505.10 - форсовану до 220 л. Версію з двокарбюраторним живленням від ГАЗ-14.
Зовні від ГАЗ-24-10 «наздоганялки» відрізнялися колишнім, металевим облицюванням радіатора:пластикова не тільки дешево виглядала, але головне - плавилася від надто полум'яного мотора. До 1992 року встигли зібрати 473 екземпляри ГАЗ-24-34. До тих часів вже давно була готова зміна в особі машини на базі ГАЗ-3102, проте про неї ми розповімо в наступному номері. Та реставраційну майстерню «Автокласика».
"
У 1986 році на конвеєр зробив крок ГАЗ-24-10:як влучно називає цю машину історик Володимир Вінник, - компроміс між старою «двадцять четвіркою», щодо нової «директорської» 3102 та здоровим глуздом. Автомобіль був посередній - вкрай застарілий і погано зібраний. Але КДБ, як і раніше, вимагав поповнення своїх автопарків, тому «догонялку» осучаснили за базовою моделлю - вона отримала індекс ГАЗ-24-34.
Модернізація була несуттєвою. Чи не єдиний нюанс - закрита вентиляція картера мотора, який завдяки цьому нововведенню також отримав індекс 24-34. До 1990 року двигун ще раз трохи модернізували - він став звати ЗМЗ-503.10. Зрідка на ГАЗ-24-34 ставили мотор ЗМЗ-505.10 - форсовану до 220 л. Версію з двокарбюраторним живленням від ГАЗ-14.
Зовні від ГАЗ-24-10 «наздоганялки» відрізнялися колишнім, металевим облицюванням радіатора:пластикова не тільки дешево виглядала, але головне - плавилася від надто полум'яного мотора. До 1992 року встигли зібрати 473 екземпляри ГАЗ-24-34. До тих часів вже давно була готова зміна в особі машини на базі ГАЗ-3102, проте про неї ми розповімо в наступному номері. Та реставраційну майстерню «Автокласика».








Коментарі
Коментарів ще немає.