Де ж таки збирали приклади?

Ось вирішив і я провести своє мікро-розслідування. А тут ще таксклалися обставини, що я опинився в Токіо. До речі, продаю ятур уТокіо, якщо кому треба – пишіть, підключимо, перевіримо. Над сенсомжиття... І раптом мені на думку спадає думка - а чому б не сходитив офіс Nissan, та не спитати, де все-таки збиралися приклади.Вставя, вклонився стародавньому бансаю, і попрямував до Йокогами.
На вході, як завжди, мене зустрів привітний охоронець, в'єтнамецьАн Дунг Сян, говорю йому:— Асієко це, Ан Дунг:Як життя, як ХуонгСян? — Здорова, Квермусе, — відповідає він.Та ось, Хуонг гаразд, уморе пішла, на осетра.А молодший Цуонг Сян харакірі собі зробив.—Який добрий у тебе? Цуонг Сян Дорослий уже був.
— Дааа, — відповідає мені Ан Дунг.— Весь у тата. Я на ліфті доголовного офісу. Дивлюся, на табличці написано «Карлос Гон, генеральний директор», і поруч секретарка сидить, миловиднамолоденька Йошші. Побачила вона мене, зраділа:— О, Квермусе, гутентаг! — Ніхао, — відповідаю я їй. - Карлос у себе? - Так, Карлос Сансидить у своєму кріслі, потягує саке, їсть сусі. - Данке, - кажуїй.<
Карлос Гон мене явно не чекав. Здивувався, підвівся, вклонився.Каже:— Я не чекав на вас, Квермусе Сан. Якими долями в Йокогамі? —Коничива, сер Карлос. Та ось хотів поцікавитися у Вас. Це правда, що моделі прикладу ніколи не збиралися в Японії? - Правда, КвермусСан. Це гірка, жахлива, але правда. - сказав Карлос, знявши прицьому зі стіни катану. - А як же завод Кюсю? — питаю його. - Аджевсі знають про цей завод. - Друг мій Квермус, - сказав Карлос, оголивши клинок. - У Кюсю ніколи не проводилися приклади. - Як так? - здивувався я. - Але всі знають, що ... - Друг мій Квермус! Нацьому заводі взагалі ніколи не виготовлялися ніссани. Це вселегенда, вигадана для покупців. Цей завод належить державі. Івиконують там дуже важливі державні замовлення. — Що? Ракети? Ядерні бомби? — Неїє, друже мій. Набагато, набагато страшніше.Тільки тсс, я тобі це не казав. Виробляють там великі партіїрожевих «Hallo, Kitty»! - Ні, Карлос Сан, ні, не може бути! Це жжахливо! — Так, друже мій. Це свята правда, - сказав Карлос, потімзмахнув клинком і розрубав одним ударом ляльку «Hallo, Kitty», щостоїть у нього на столі, на вісім рівних частин. Ми випили по чарцісаке, закусили малосольними сусі, і продовжили нашу розмову. —Карлос Сан, виходить, що ніссани збирали в Британії? — О, ні, дружемій Квермус Сан. У Британії їх також не збирали. Ми намагалисяналагодити виробництво в Британії, але який би нісан вони незібрали, в результаті у них виходив бентлі. Ми їм кажемо:«ну нетреба туди пхати годинник за мільйон фунтів». А вони не слухаютьсянас, все роблять. Пробували ми налагодити виробництво з британцями, але це не вийшло. Згорнули ми всю цю справу. — Але де, де ж тодіробилися приклади, Карлос Сан? - запитав я максимально наполегливо.Карлос зіскреб рис зі свого сусі, відклав рибку вбік, подивився намене пронизливо. Довго він дивився, не відводячи погляду убік, всечекав, що я здамся і зроблю собі харакірі. Потім на секунду опустивпогляд у підлогу, і швидко випалив:—
— в Одесі. — Та ну? – здивувався я. - Не може бути. - Так так, друже мій. В Одесі, на Рішельєвській, квартира 5.
— Не може бути. Адже там Ізя живе. Кацман. Його вся Одеса знає. —Все вірно, друже мій. Він - технічний директор заводу Nissan. - Амама його, Сара Абрамівна хто? - Прибиральниця вона. А ще кухар. Тиїв її сусі, приготовлені зі свіжих бичків та гречки? - А де ж у нихконвеєр там знаходиться, - все не вірив я. - Як де, у вбиральні. Тибував у них у вбиральні? — Ні, — відповів я чесно. - Гидую. -Конспірації, - простяг Карлос і розрубав катаної сусі одним ударомна 240 рівних частин. Довго ми сиділи з ним у його кабінеті. Я невірив, а він запевняв, що так і є. Нарешті я не витримав:- І що, вине пробували налагодити виробництво в інших країнах? - Чому ж непробували, друже мій. У Росії ось нещодавно вирішили починатизбирати нові кашкаї. — І як? Вийшло? — А ти чув про ладу звістку, друже мій? — Ее, так, — простяг я, не розуміючи нічого. — Це уросійських новий кашкай такий вийшов. Подивилися ми на нього, ікажемо:це ж не кашкай. А вони нам:«ну раз не какаш, тодіназиватимемо її ладою». Ти не повіриш, але пріора – це була нашаперша спроба налагодити складання скайлайнів у республіці Марій-Ел.Ось така цікава розмова у нас вийшла. Довго ми ще розмовляли. Проте, як рульові рейки на Таїрова клепали. Про те, як постачаннявитратомірів налагодили через провідника на вокзалі. Про те, щодисплеї – це колишні латвійські телевізори Solaris. Загалом багатопро що ми ще говорили. Пішов я з офісу Nissan вже пізно ввечері.Сонце давно опустилося за обрій, вулицями колесили різні Тойоти таХонди. Я спустився до моря, сів на причалі, кинув кілька каменів уводу. Випив із фляги залишки саке, і, нарешті, зрозумів:«світпрекрасний»!
PS Ну і насамкінець мораль. Коли машині перевалило за десяток, розріз очей збирача втрачає сенс. Йому на зміну приходить прямотарук колишнього господаря. Не важливо, чи збирали машину в Японії, Британії, Одесі чи Зімбабве. Машина як жінка. Якщо вона доглянута, вона прекрасна. Якщо ж вона експлуатувалася нещадно…