23 березня 2013 року. Зима тривала четвертий місяць. ЧЕРГА ЗАХЛІБОМ. Навіть не за хлібом, а за тим, що залишилося. Залишилисябагети. Противне іноземне слово. Штовханини... Ще б пак, не початок90-х все-таки. Чути жарти, типу: "важкі часи настали. Хліба немає.Ікру доводиться на ковбасу намазувати." або «Хліб вже запродовольчими картками? » або «Більше двох багетів в одні руки недавати! » Їм поки що смішно... А на вулицях пробки.Пробки? Так це непробки.У пробок хоч є напрямок.Даішники та БТРи зі змінним успіхомрозрулюють тих, у кого в руках кермо.А є такі драйвери, якізалишили свої кари.Розумні драйвери залишили кари (на літній тазимовій гумі) у гаражах ще вранці, але всі вони освоювали незвичнийдля себе спосіб пересування – пішки, і дивувалися, як багато красивони не помічали зі своїх залізних тачок. Люди різного віку масовоходять по тротуарах і проїжджій частині, фоткаються на тліавтомобілів, які вже встигли обрости бурульками, падають спиною вм'які кучугури, носять продукти, собак і дітей на руках, веселяться, як на Новорічні свята. Упевненості в завтрашньому дні (день чи дно, або шлях до цього дна)…
Все це було, ніби вчора, а, може, й не було зовсім… Так, примарилося. А в рідкісні дні відлиг сніг просідав і ущільнювався.А потім, скований морозом, що посилився, ставав монолітним. Ізараз, переміщаючись на саморобних снігоступах по вулицях і дворах, що ледве впізнаються, намагаюся відзначити хоч якісь зміни внавколишній обстановці. Але вже давно нічого не змінюється ...Порожніми очницями вибитих вікон витріщаються на мене бетоннікоробки багатоповерхівок, загнуті в дугу опори рекламних щитів, якплід хворої уяви артдизайнера, звисають ліанами кам'яних джунглівуривки електропроводів, кістяки автомобілів на кожному кроці (всібез покрівель і спалили, намагаючись зігрітися ще тоді) ... Нідуші. Не видно тих, хто вижив – ховаються, економлять свою енергію.Не залишилося бродячих собак та котів, а також величезних врановихзграй. Крім тарганів, ці групи живності спочатку сталинайчисленнішими і склали серйозну конкуренцію ЛЮДИНІ. Хоча ні, цевже не людина. Спочатку сильніші пси з'їли слабших псів, слабкихкотів і слабких людей. А потім сильніші люди з'їли всіх собак ікотів, що залишилися. Чи люди собі подібних? Нема кому розповісти.Зграї ворон самі порідшали - стало мало падали ... Зі зустрінутихна моєму шляху людей був тільки Колян (так я його прозвав, а він іне ображається). Колян був прив'язаний до стовпа на окружній тросомбуксирувального в перший місяць транспортного колапсу. І цікоричневі кістки нагадували про людину лише уривками уніформи тазалишками світловідбиваючого жилета, добряче загаженого воронами… Уцій ситуації я вкотре порадувавсящо у мене є справжній друг (якийніколи не підведе і не зрадить) – АК-74. На окружній колисьхазяйнували банди, по десятку з кожного району. І видобуток бувбагатим:фури (що стоять сотнями в обидві сторони) з продуктами таодягом, дрова і все, що горить, мародери-одиначки різної статевоїприналежності та сексуальної орієнтації. Банди торгували, міняли, вбивали і потихеньку вимираючи від паленої наркоти, венеричнихзахворювань і випущеної кулі... Були групи людей, що рушили впівденному напрямку. Не відомо, чи хтось дістався хоча б доПівденної Борщагівки. Принаймні я не зустрічав мігрантів ізпівнічних Білорусі та Росії. Внутрішньовидова конкуренція незалишає шансів навіть високоорганізованій істоті (у загнув! ). Айшов лише четвертий рік апокаліптичної зими…
«Картка є, пакет треба? » - Звичайна для маркетів фраза повертаємене в реальність. Який дивний стан, ніби дзвінок будильникавитягує за вуха з царства Морфея, струшує і ставить одразу на ногив людному, теплому та освітленому приміщенні… Що це було? А що цемогло бути? Просто фантазія, що розігралася на тлі похмілля. Суботавсе-таки… А якщо серйозно. Погода відчуває нас на міцність. Але нена матеріальну міцність, а міцність людських цінностей та цінністьлюдської міцності (знову загнув! ). Друзі, у будь-якій ситуаціїзалишайтеся ЛЮДЬМИ!
Коментарі2
Прям апокаліпсис)))
Майже))