Було діло ...

Познайомилися ми з Дайтоною 12 лютого 2008-го року, у містіЧеркасах, куди я приїхала, щоб відвезти цю красуню.
Звичайно, така машина не може не зачарувати, не може незакохати.Так що, з першого погляду я закохалася в неї, і зрозуміла, що додому ми поїдемо разом.Мою рішучість не міг збити навіть мороз-20 і 30-хвилинне очікування власника, який намивав свій апарат. …я все ж таки про машину…
Не могло збити запалу і те, що я фактично не чула машини, бо вінспеціально накручував музику, а мені тоді було все одно що і як, —я була замерзла і зачарованої.
На землю мене повернути міг тільки шрус, що розвалився по дорозі...Міг, але не повернув...
Нехтуючи всякими знаками і здоровим глуздом я хотіла купити цюмашину., Що сьогодні машинка нікуди не поїде, потрібні, як нафранцузах трикутні пильовики приводів, яких в наявності немає.всякої логіки я крикнула, - "беру! Ви тільки поставте її на ноги! ".І дала господареві завдаток. У той день я поїхала сама...
У мене було чотири дні, щоб одуматися і плюнути на завдаток івзагалі на всю цю витівку, але цього не сталося… Незабаром яповернулася до Черкас і з посмішкою божевільного пішла підписуватидоговір купівлі-продажу.
Ось вона, моя нова червона машинка.
Документи у мене на руках, ключі в руці.
Колишній господар вказав напрямок на Харків і перехрестився…