Чині, продавай, страждай

Продав Мустанг і до кінця не розуміючи навіщо я це зробив, я полізпереглядати бортовики своїх колишніх тачок. У процесі ностальгічнихекскурсів у минуле, я з подивом усвідомив, що посади про продажРема тут не було, і навіть згадав з якої причини, а їх було навітьдві.

Продаючи свої автомобілі, я завжди намагався привести їх у близькийдо ідеального стану. Факт приведення їх у такий вигляд і стан ібули основним фактором готовності до розставання.Як би там не було, не міняти масло на машині, яка все одно на продаж - це не нашметод.А ось всипати грошей у те, що ніхто з потенційних покупців неоцінить ... Це вже по-нашому. Напомажений у дворі, готовийзустрічати перших, хто зацікавився в його покупці, згодом вони жйого і купили, але цьому передувала одна неприємна для мене подія.що щодо машини питань немає, і всі неполадки, які вони в ній раптомзнайдуть, відповідним чином впливатимуть на зниження ціни, яку я занього призначив. Такий собі на кшталт торг. Я припускав випливаючийз цього "пошук вошей", але був повністю впевнений у технічномустані і зовнішньому вигляді вантажівки, так що за тачку булопо-справжньому не соромно.
подивилися, помацали, послухали і поїхали кататися. Отже, причинамоєї мовчання номер #раз:

"вибач, але він у тебе не їде." Почути це було неприємно, але хто чого тільки не вигадує, щоб збити ціну. Однак, черезякихось півгодини ми вже їхали на стокове Реме знайомого покупця зтаким же HEMI капотом. Їхали близько 200 км/год спідометром, дояких розігналися швидко. Дуже швидко! Настільки швидко, що врезультаті цієї поїздки я дійшов невтішного висновку:ВІН У МЕНЕ НЕЇДЕ! як має їхати цей трак. Пересівши на нього з Крайслера, якийбув на 80 л.С потужнішим і в півтора рази легшим, я був упевнений, що ліфтована вантажівка на великих колесах і з купою залізця іповинна їхати саме так. Повільним його назвати було не можна, алевсе пізнається в порівнянні. "ми його заберемо, якщо ти зробиш так, щоб він їхав, як треба."/i>

Такий підхід мені дуже сподобався, тим більше, що це був свого родувиклик. Подумавши над можливими причинами ліні Хеміка, ми знапарником скинули бак - зробили те, що я відкладав у довгу скринькупротягом усього часу володіння цим траком. А там! У самому фактіустановки паливного насоса від іншого автомобіля я не бачу нічогосоромного. Проблема тільки в тому, що в асортименті марки Hyundai (від якої стояв у мене бензонасос) немає жодного автомобіля з хочаб близьким до 5.7л робочим об'ємом. Після заміни насоса RAM сталоне впізнати. Він реально повалив, а витрата знизилася більш ніж натретину. Єдине, що в цій ситуації отруювало мені душу — це тойфакт, що за той час, що він був у мене, я так і не встигнасолодитися його динамікою. Думки про те, що може і не варто йогопродавати, не виходили з голови, але вмовляння, як відомо, дорожчеза гроші. Ну або, як мінімум, ненабагато дешевше.

Цього разу біля порога нотаріальної контори.

Ось ми й підійшли до другої причини, через яку я не написав цейпост тоді.

>

Продаючи свої машини, я, звичайно ж, завжди відчував змішаніпочуття. Але сказати, що дуже шкодував про це, не можу. Причинапродажу завжди була в тому, що задуманий мною проект або повністюздійснювався, або наступні вкладення були недоцільними навіть длямене. Машини майже завжди йшли в добрі руки і можливість стежити заїхньою долею теж завжди була присутня. Іноді, щоправда, всевідбувалося з точністю навпаки. Деякі машини уколхаживали чирозбивали у іншому місті, що теж непогано, т.К. Таким чином вонипереставали бути засобом самовираження, яким були для мене. До тогож, на горизонті як правило вже маячив новий проект, який завждиобіцяв нові емоції, відчуття та довгі роки безглуздих грошовихінвестицій. Вийшло інакше. Незважаючи на те, що майже всі мої думкибули вже зайняті втіленням своєї дитячої мрії у вигляді корчуванняМустанга, відчуття, що я даремно продаю трак, не залишало навітьпісля покупки "коня" та першої порції ніштяків для неї.

Зараз, коли минуло вже чотири роки з моменту продажу RAM-а, та йМустанг уже зроблений і проданий, можу впевнено сказати, що RAM -це тачка, яка залишила найжирніший і найглибший слід у моєїавтомобільної біографії. І справа тут не в розмірі коліс.
"після заміни насоса RAM стало не впізнати. Він реально повалив, авитрата знизилася більш ніж на третину. Єдине, що в цій ситуаціїотруювало мені душу — це той факт, що за той час, що він був умене, я так і не встиг насолодитися його динамікою. Думки про те, що може і не варто його продавати, не виходили з голови, алевмовляння, як відомо, дорожче за гроші. Ну або, як мінімум, ненабагато дешевше.

Цього разу біля порога нотаріальної контори.

Ось ми й підійшли до другої причини, через яку я не написав цейпост тоді.

>

Продаючи свої машини, я, звичайно ж, завжди відчував змішаніпочуття. Але сказати, що дуже шкодував про це, не можу. Причинапродажу завжди була в тому, що задуманий мною проект або повністюздійснювався, або наступні вкладення були недоцільними навіть длямене. Машини майже завжди йшли в добрі руки і можливість стежити заїхньою долею теж завжди була присутня. Іноді, щоправда, всевідбувалося з точністю навпаки. Деякі машини уколхаживали чирозбивали у іншому місті, що теж непогано, т.К. Таким чином вонипереставали бути засобом самовираження, яким були для мене. До тогож, на горизонті як правило вже маячив новий проект, який завждиобіцяв нові емоції, відчуття та довгі роки безглуздих грошовихінвестицій. Вийшло інакше. Незважаючи на те, що майже всі мої думкибули вже зайняті втіленням своєї дитячої мрії у вигляді корчуванняМустанга, відчуття, що я даремно продаю трак, не залишало навітьпісля покупки "коня" та першої порції ніштяків для неї.

Зараз, коли минуло вже чотири роки з моменту продажу RAM-а, та йМустанг уже зроблений і проданий, можу впевнено сказати, що RAM -це тачка, яка залишила найжирніший і найглибший слід у моєїавтомобільної біографії. І справа тут не в розмірі коліс.
"після заміни насоса RAM стало не впізнати. Він реально повалив, авитрата знизилася більш ніж на третину. Єдине, що в цій ситуаціїотруювало мені душу — це той факт, що за той час, що він був умене, я так і не встиг насолодитися його динамікою. Думки про те, що може і не варто його продавати, не виходили з голови, алевмовляння, як відомо, дорожче за гроші. Ну або, як мінімум, ненабагато дешевше.

Цього разу біля порога нотаріальної контори.

Ось ми й підійшли до другої причини, через яку я не написав цейпост тоді.

>

Продаючи свої машини, я, звичайно ж, завжди відчував змішаніпочуття. Але сказати, що дуже шкодував про це, не можу. Причинапродажу завжди була в тому, що задуманий мною проект або повністюздійснювався, або наступні вкладення були недоцільними навіть длямене. Машини майже завжди йшли в добрі руки і можливість стежити заїхньою долею теж завжди була присутня. Іноді, щоправда, всевідбувалося з точністю навпаки. Деякі машини уколхаживали чирозбивали у іншому місті, що теж непогано, т.К. Таким чином вонипереставали бути засобом самовираження, яким були для мене. До тогож, на горизонті як правило вже маячив новий проект, який завждиобіцяв нові емоції, відчуття та довгі роки безглуздих грошовихінвестицій. Вийшло інакше. Незважаючи на те, що майже всі мої думкибули вже зайняті втіленням своєї дитячої мрії у вигляді корчуванняМустанга, відчуття, що я даремно продаю трак, не залишало навітьпісля покупки "коня" та першої порції ніштяків для неї.

Зараз, коли минуло вже чотири роки з моменту продажу RAM-а, та йМустанг уже зроблений і проданий, можу впевнено сказати, що RAM -це тачка, яка залишила найжирніший і найглибший слід у моєїавтомобільної біографії. І справа тут не в розмірі коліс.
"продаючи свої машини, я, звичайно ж, завжди відчував змішаніпочуття. Але сказати, що дуже шкодував про це, не можу. Причинапродажу завжди була в тому, що задуманий мною проект або повністюздійснювався, або наступні вкладення були недоцільними навіть длямене. Машини майже завжди йшли в добрі руки і можливість стежити заїхньою долею теж завжди була присутня. Іноді, щоправда, всевідбувалося з точністю навпаки. Деякі машини уколхаживали чирозбивали у іншому місті, що теж непогано, т.К. Таким чином вонипереставали бути засобом самовираження, яким були для мене. До тогож, на горизонті як правило вже маячив новий проект, який завждиобіцяв нові емоції, відчуття та довгі роки безглуздих грошовихінвестицій. Вийшло інакше. Незважаючи на те, що майже всі мої думкибули вже зайняті втіленням своєї дитячої мрії у вигляді корчуванняМустанга, відчуття, що я даремно продаю трак, не залишало навітьпісля покупки "коня" та першої порції ніштяків для неї.
Зараз, коли минуло вже чотири роки з моменту продажу RAM-а, та йМустанг уже зроблений і проданий, можу впевнено сказати, що RAM -це тачка, яка залишила найжирніший і найглибший слід у моєїавтомобільної біографії. І справа тут не в розмірі коліс.
"продаючи свої машини, я, звичайно ж, завжди відчував змішаніпочуття. Але сказати, що дуже шкодував про це, не можу. Причинапродажу завжди була в тому, що задуманий мною проект або повністюздійснювався, або наступні вкладення були недоцільними навіть длямене. Машини майже завжди йшли в добрі руки і можливість стежити заїхньою долею теж завжди була присутня. Іноді, щоправда, всевідбувалося з точністю навпаки. Деякі машини уколхаживали чирозбивали у іншому місті, що теж непогано, т.К. Таким чином вонипереставали бути засобом самовираження, яким були для мене. До тогож, на горизонті як правило вже маячив новий проект, який завждиобіцяв нові емоції, відчуття та довгі роки безглуздих грошовихінвестицій. Вийшло інакше. Незважаючи на те, що майже всі мої думкибули вже зайняті втіленням своєї дитячої мрії у вигляді корчуванняМустанга, відчуття, що я даремно продаю трак, не залишало навітьпісля покупки "коня" та першої порції ніштяків для неї.
Зараз, коли минуло вже чотири роки з моменту продажу RAM-а, та йМустанг уже зроблений і проданий, можу впевнено сказати, що RAM -це тачка, яка залишила найжирніший і найглибший слід у моєїавтомобільної біографії. І справа тут не в розмірі коліс.