Відень.

І ось він Відень.
Вийшовши з готелю, забивши попередньо дорожні точки в навігатор дляпішої прогулянки, пішли ми в похід.
Донька, як завжди, почала вередувати, хочу пити, їсти, морозиво, цукерку, в туалет, додому, на ручки, на шию...Так що довелосявибрати з цього списку бажань те, що влаштовувало всіх.А самепоїсти та попити. У турецькому "ресторані"-кафешці взяли піцу, спагетті Болоньєз (для доньки) ну і рідини. Дочка там знайшла собіподружку, адже дитяча мова універсальна - біжи і смійся. Урезультаті ми з дружиною поїли, а дочка - забула за чимприйшла.
Ну та гаразд… Пройшлися ми туди-сюди.Пофоталися і на навігаторізакінчилися дорожні точки. Напевно все, Або все, що було в зоніпішої досяжності.По "шагометру" пройшли майже 25 км ... А це немало ... Наступного дня ми просто пішли блукати в центр урозрахунку, що не звернули на якусь красиву вулицю .../>
Підсумок:красиво, але мало. Вузькі вулиці закінчувалися дуже частоякимось гарним будинком чи скульптурою, але було можливості зробитихорошу фотку, т.К. Просто не було місця, щоб відійти та взяти вкадр усю споруду. В результаті багато визначних пам'яток збереглосяв голові, а не на плівці)