А починався як звичайний день...

Ранок. День не віщував нічого особливого. Це мала бути звичайнапоїздка на дачу. З задоволеним виглядом та радісними думкамиприйшов у гараж. Завелася досить нормально, що ще додало настрою.Порився у дисках, поставив голосніше.9 ранку.Неспішно викотився, закрив гараж і потихеньку попрямував до будинку забрати дещо зречей.Але машина не поділяла моїх розмірено-задоволених думок часпросячи додати газу, і нога сама тиснула в педаль.Приїхав.завантажив, і з думками, що до вечора з усім впораюся і буду вдома, поїхав на дачу.По дорозі заїхав на заправку.Заправник і касирзустріли з усмішкою.Ех, який же таки гарний день.Навіть погодавидалася безмежно приємною.У відкрите. Вікно дув легкий осіннійвітер, а сонце в пошуках хоча б однієї хмари дарувало тепло.Дорогана дачу як завжди була нецікавою. Обганяти. Настрій у неї бувбойовий, але й їсти вона теж стала по бойовому. Не біда, добре щозавжди заправляюсь із запасом, подумав я. Дача ... Вольф зустрів ззадоволеною мордою і щастям в очах, верещачи і стрибаючи відрадості. Взяв пару мішків, щоб з'їздити по пісок. Дорога вела вневеликий ліс до покинутого піщаного кар'єру. Але хоч і ґрунтовкаскладалося відчуття, що на ній нещодавно проїхався танк. Машинапостійно кренилася в різні боки. Пробрався крізь ліс і виїхав докар'єру. Набрав два мішки піску та закинув у салон на заднісидіння. Даа. Красиво села. Отак і треба пиляти, проносилися думкиголові. Приїхав назад. Вирішив решту справ, попутно заїхавши напошту. Коли під'їжджав до брівки проскочила думка, що швидше за всене заїду. Але все ж таки зважився. Заїжджаючи почув удар у лівийпоріг. Піддомкратник зігнуло, з усмішкою подумав я. Виглянув – такі є. Ну і гаразд, все одно ними не користуюся. А час наближався довечора. Зібрався їхати назад до міста. Явно не осінній настрійвимагав тиснути на акселератор трохи більше, ніж звичайно, астрілка спідометра повзла вгору. Вдалині з'явився автобус і за нимчервона дев'ятка. Ваз раз у раз на краєчок висовувався ліворуч іназад ховався за автобус. Чого він не обганяє, вільно ж, промайнуладумка. Ну а якщо вільно то ввімкнувши лівий поворот перебудувавсяна зустрічну. Наздогнав їх, коли вони в'їжджали в село... Глянув наспідометр.120. Нудно. "пролетів" повз них. У дзеркало заднього видупобачив що "дев'ятка" наважилася і все ж таки обігнала цей повзучийавтобус. Раз у раз візи змушували скидати швидкість. Але селоскінчилося і нога втиснула педаль в підлогу. Під'їжджаючи дороздоріжжя з'явилася думка про те який поворот фіговий, і частеньконе пропускають думаючи що на головній. В'їжджаючи в поворот, помічаю дві машини на зустрічці, порівнявся. Клацання. І все накілька хвилин затихло… Перед очима з'явилося блискуче павутиння зтисячі найдрібніших осколків, а в правому верхньому кутку яксамотня зірка на вечірньому небі мерехтіла дірка. Тишу розірвавматершинний крик. Таких триповерхових матообігів я навіть сам неочікував. Повільно зупинився, намагаючись розгледіти в цьомурозмаїтті іскристих шматочків хоч якийсь натяк на дорогу. Увімкнуваварійку. Повільно виповз із машини і глянув на лобове зовні.Налинула друга хвиля слів, яких при дітях намагаються не вживати.Каленка, шляховики, камінчик, руки, дупа — це єдині слова з усієїп'ятихвилинної мови, які змогли б пройти цензуру. Тільки торкнувскло, як воно розсипалося. Третя хвиля була вже стриманіша івклалася хвилини в дві. Почав виймати всі ці уламки. Півгодинипролетіли непомітно, як і крапельки крові на капоті від порізанихпальців. Сонце вже почало опускатися за дерева. День перестав бутидобрим. І навіть сонце, яке весь день гріло і тішило, сталонабридливим і сліпучо-недоречним. Повз раз по раз проліталиавтомобілі з байдужими особами водіїв. Але як тільки почав їхати, водії зустрічних авто раз у раз прилипали носами до скла. Звичайно, такий цирк вони не часто бачать — тонована низька без лобового склаобганяє попутний транспорт. Сказати, що було незручно вітряно інадзвичайно цікаво — це не сказати нічого. Такі почуття з'являютьсяколи сідаєш за двоколісний транспорт, тільки жучків та мошкари вженема. Але ця радість перекривалася тим, що при швидкості вище стазалишки скла і дрібні уламки піднімалися в салон і в роті з'явивсясмак товченого скла. В'їхав у місто. Саб грав свою партію воркестрі, тільки звук передніх динаміків, які раніше грали навідбиття від скла, став явно тихішим. Народ постійно оглядався. Нуось нарешті і вуличка до гаража. Неспішно відчинив двері, заїхав.Заглушив двигун. Вимкнув мафон. Вирубав масу… і зачинив за собоюгаражні двері. До завтрашнього дня став пішоходом. День удався.
" Сонце вже почало опускатися за дерева. День перестав бути добрим.І навіть сонце, яке весь день гріло і тішило, стало набридливим ісліпучо-недоречним. Повз раз по раз пролітали автомобілі збайдужими особами водіїв. Але як тільки почав їхати, водіїзустрічних авто раз у раз прилипали носами до скла. Звичайно, такийцирк вони не часто бачать — тонована низька без лобового склаобганяє попутний транспорт. Сказати, що було незручно вітряно інадзвичайно цікаво — це не сказати нічого. Такі почуття з'являютьсяколи сідаєш за двоколісний транспорт, тільки жучків та мошкари вженема. Але ця радість перекривалася тим, що при швидкості вище стазалишки скла і дрібні уламки піднімалися в салон і в роті з'явивсясмак товченого скла. В'їхав у місто. Саб грав свою партію воркестрі, тільки звук передніх динаміків, які раніше грали навідбиття від скла, став явно тихішим. Народ постійно оглядався. Нуось нарешті і вуличка до гаража. Неспішно відчинив двері, заїхав.Заглушив двигун. Вимкнув мафон. Вирубав масу… і зачинив за собоюгаражні двері. До завтрашнього дня став пішоходом. День удався.
" Сонце вже почало опускатися за дерева. День перестав бути добрим.І навіть сонце, яке весь день гріло і тішило, стало набридливим ісліпучо-недоречним. Повз раз по раз пролітали автомобілі збайдужими особами водіїв. Але як тільки почав їхати, водіїзустрічних авто раз у раз прилипали носами до скла. Звичайно, такийцирк вони не часто бачать — тонована низька без лобового склаобганяє попутний транспорт. Сказати, що було незручно вітряно інадзвичайно цікаво — це не сказати нічого. Такі почуття з'являютьсяколи сідаєш за двоколісний транспорт, тільки жучків та мошкари вженема. Але ця радість перекривалася тим, що при швидкості вище стазалишки скла і дрібні уламки піднімалися в салон і в роті з'явивсясмак товченого скла. В'їхав у місто. Саб грав свою партію воркестрі, тільки звук передніх динаміків, які раніше грали навідбиття від скла, став явно тихішим. Народ постійно оглядався. Нуось нарешті і вуличка до гаража. Неспішно відчинив двері, заїхав.Заглушив двигун. Вимкнув мафон. Вирубав масу… і зачинив за собоюгаражні двері. До завтрашнього дня став пішоходом. День удався.