Друга зустріч.

Через тиждень я знову поїхав у гараж. Привітався, хитнув бензинвручну, перевірив ключ ... Нічого. Авто не заводилося. Швидше завсе він просто образився на мене за тривалу розлуку) Зваживши всіваріанти приймаю рішення. Прверяю на іскру свічки, все в пордці.Але вони сухі, значить не пішло паливо. Трубку магістралі віднасоса до карбюратора, продкл насосом. Потім сам карбюратор. Змимаюкришку і бачу, бачу жах. Імовірно з бака). Почався процес чищенняжиклерів, продування сіточки і витирання ганчірочкою. Все булоготово хвилин через 40. Довго? довго.10 років з моменту навчання накурсах автосправи та розбирання свого останнього, тобто крайнього, карбюратор. І то це був, як зараз його пам'ятаю, К-126Б відГАЗону.
Після установки карбюратора на місце, затягування болток, гвинтів ігайок я знову закачую паливо вручну. Крізь прозорий корпус фільтрабачу як "кров" авто пульсуючими діями вирує у фільтрі.
Знову ключ на старт ІІІ…ЩАСТЯ! Завівся, працює, гарчить.Прогрівшись починає вирівнювати оберти. Чую монотонний, рівнийгуркіт. Стою задоволений. Сил за кермо, сиджу. Все добре, алечервона лампочка генератора не гасне. Трохи додаю обертів, негасне. Глушу, заводжу - не гасне. Попрацював двигун хвилин 7-10.Сідаю за кермо. Зчеплення, перша передача, торкання з місця і япотихеньку кочуся по дорозі кооперативу. > Доїхавши до кінцядороги я розвернувся.Їду назад.Починаю викручувати рульове колесовпліч до упору і слух пронизує глухий, незрозумілий і не видав себераніше стук.Я відразу ж зупиняюся.Рівнюю кермо, здаю назад, зновувперед - тиша. Упору — стук.Вліво до упору — стук… Радість пішла якз білих яблунь дим. Колеса балансувалися грузиками котрі і чіплялиза важіль тому як виступали міліметрів на 7-10 за само колесо. Цемене заспокоїло. Вирішується. Поставив машину в гараж. Обов'язковопопрощався, скинув клему акумулятора, завісив штору перед воротами, закрив гараж і пішов геть. Раз). Але не давала спокою все тажечервона лампочка.