Усім привіти! Я аж два тижні збираюся написати опус про поїздку в Республіку Білорусь, але все ніяк не можу викроїти час, щоб сісти і одним махом, на одному подиху все написати, тому що розповідати є про що, та й потикати по кнопках я великий аматор. Так що не дивуйтеся, якщо будуть явні перескоки по у… Ну, погнали!
Місто N — відстань 1000 км. До речі, це найбільша, як по відстані, так і по часу, за бубликом подорож для мене. Все обійшлося дрібними неприємностями, які не зіпсували загального враження. Перед дорогою особливо машину не обслуговував, оскільки тільки недавно з'їздили до Кирилівки, а перед цим авто було підготовлено.
Дуже переживав з приводу дороги, ну в платі, дорога — асфальтне покриття, оскільки подейкують, що в нашій країні доріг немає, а є напрямки. Думав, будуть вибоїни, напливи, ями по пояс, крейзі водії, але, як виявилося, все навпаки! Маршрут спеціально вибирав, щоб їхати тільки шосе, тільки об'їзними, щоб у міста не заїжджати. Пофіг, що дорога довша, головне — не залишити колеса і підвіску на короткій дорозі.
Трасса Е-50 Дніпро-Павлоград можна оцінити на 3+, місцями нежданки, але полатали, хоч і нахалтурили чимало. За Новомосковським траса Е-18 на 5-ку, це просто казковий рівна як скло, місцями немає розмітки, фури поки не продавили її. За Красноградом дорога нормальна, хоча видно, що вже не дівчинка зовсім, їхати можна. До речі, середня швидкість у мене була 100-110 км/год.
Далі виїзд на М-03 і дорога на Полтаву… Ду я такий, і думаю: "А що я знаю про Полтаву?" А нічого… крім того, що там добувають нафту, газ, і роблять не кислі ями в асфальті. На цій думці з правого боку почувся не тихий "Бзди-дищь!", мда, про таке я навіть мріяти не міг (сарказм). Вийшов і побачив на правому передньому колесі здоровенну шишку. Неподалік якраз була шиномонтажка, там швидко перекинули назад і рушили далі в дорогу, заплативши за перекидку і балансування коліс 40 гривень. На фото нижче шишечка ще зовсім маленька, далі вона трохи підросла, і вийшло так, що протектор теж повело, і сама покришка стала не сферичною, а яйцеподібною.
Після виїзду з ями Полтави, дорога середня, аж до Прилук. Виявляється, у міста Прилуки немає об'їзної, довелося перетися прямо через місто. Думав, там побачити величезну пачку цигарок чи пам'ятник містоутворюючої тютюнової галузі, але не побачив, та ще й чирканувся вихлопною десь там про бички від цигарок. Так що вихідну трубу злегка зам'яло, і вона після приїзду до Білорусі відпала. Пізніше цю справу заварили.
Дорога Р-67 і подальший виїзд на М-02 нічим примітним не ознаменувався, хіба що прекрасною дорогою та чудовими знаками 40 та 50 у зв'язку з ремонтом полотна. Прямо до об'їзної навколо Чернігова і далі до прикордонного пропускного пункту Нова Гута дорога хороша, можна навалювати і не боятися нічого. 15:30 — перед нами було сім машин (п'ять із номерами Білорусі та аж дві з нашими), і виїхали з неї о 17:00 без жодних подій. Хоча я мало не спалив, коли під час огляду машини білоруський прикордонник суворим голосом запитав мене: "Які засоби захисту везете?!" Я не розгубився і відповів: "Руки, ноги і хвіст!" Миттю отримав напуття про щасливу дорогу і удачі.
Так, важливий момент: коли ви в'їжджаєте в РБ, ДУЖЕ бажано мати при собі Зелену Карту, бо при виїзді з РБ у вас її наявність обов'язково запитають, а ось якщо ви опинитеся без неї — нарікайте на себе, штраф вам гарантований. Зелену Карту прикупив заздалегідь, за 500 гривень на 15 діб у Дніпрі. Ще б непогано при собі мати не прострочені закордонні паспорти, техпаспорт на машину або довіреність, якщо авто на довірці. Якщо з дітьми — або паспорт дитини, або вклейка в закордонний паспорт одного з батьків.
На жодній митниці, що туди, що від туди — у мене не питали про газ, хоча капот піднімав регулярно, і моторні відсіки оглядали дуже прискіпливо. До речі, у мене номер кузова заклеєний шумкою — теж ніхто нічого не сказав.
І такі дороги скрізь! Що в місті, що за містом, що в селі... Браво! З такими дорогами я чомусь не побачив жодної заниженої або хоча б вантаженої машини, дуже дивно, може я просто не помічав? Стати, про машини — не побачив жодного розірваного редвана або совкобричок (бачив навіть Ладу ІксРей — у житті вона краща за фото), та й взагалі таке враження, що їдеш десь у Європі, між Німеччиною та Францією. Дуже велика кількість французьких авто, починаючи від дрібних пижиків і закінчуючи люксовими седанами Сітроена. Так само багато і баварських і штутгартських машин, трохи менше володарів кілець, і частка, що залишилася — це корейці з японцями та американцями. За віком це машини з кінця дев'яностих та середини нульових. Явно доглянуті й у гідному стані, хоч є один дивний нюанс. Т.к. в РБ з настанням зимового сезону поліцаї рясно штрафують любителів літньої гуми, то народ не довго думаючи ставить зимову гуму і їздить на ній, поки не зітреться в нуль. А т.к. ви бачили вище стан дорожнього полотна, люди особливо не виголяються і їздять на найбюджетніших зимових покришках — Белшина. Якщо чо, то взимку дороги теж чистять, та їх і влітку теж добре чистять, сам бачив на власні очі!
А як у нас? Людина останні штани знімає, з голою дупою їздить на дорогих брендових покришках, зате не продешевив! З такою шишкою, яка ще й росте, на Камі було стрімко їздити. За ціною вийшло дорожче, ніж якби у нас купував. Говорять, що схожа на Континенталь, ну, хай так, головне, щоб ходила добре і без шишок.
Покришки так просто не купиш, на ринку толком вибору немає, в інтернет-магазині замовляти — довго чекати, та й незрозуміло, що привезуть. У результаті купив на заправці мережі АЗС БелНафтохім, там і паливо, і солярка, і пропан, і гума з маслом і технічними жижами продається, та воно ще й державне, я так зрозумів. Потрібно підняти капот, і за відсутності грози-блискавки на околицях вам заправлять авто. Ціна на наші 7,51 грн.
Ще в Білорусі дуже багато дизельних авто, знову ж таки, це явно обумовлено високою якістю ПММ, та й економічно ж, газові машини ніяк не відрізняються від бензинових, з-за цього не можу сказати, як багато чи мало їх взагалі. До культури водіння теж на рівні з якістю ПММ — стабільно висока. Хоча, якщо у нас насувати таку кількість камер фотофіксації і вліпити такі штрафи, як у них, то я думаю, їздили б ми як в Естонії. Чи ти їдеш такий — володар кілець, під капотом V8, дорога пряма як стріла і рівна як скло, а на асфальті фарбою нанесений знак 60 перед населеним пунктом і слідом камера, причому як на в'їзді, так і на виїзді, хоч і не скрізь. Так люди реально нудять, як за знаками наказано. У нас-то копів за містом немає, та й у місті не особливо густо — кажи як хочеш чи під настрій. Ну, сфоткали мене разок на в'їзді в якесь село на швидкості 75 км/год, більше так робити не буду. Обіцяю.
Тут все просто — мінімальна зарплата вища ніж у нас, відповідно й мінімальний рівень життя теж вищий, від цього й ціни відрізняються на все в дорожчий бік. Пам'ятаємо, що горючка дешевша і якісніша за нашу. Власне, саме з цього білоруси з навколишніх прикордонних областей їдуть до нас у північні області — там таряться хавкою, одягом, технікою та запчастинами — дешевого.
Ладно, побули в гостях два тижні — час і честь знати. Зібралися такі вдосвіта, щоб не паритися без кондиціонера на сонечку, і рушили на південь у бік кордону. Про подорож Білоруссю нічого не пишу, бо нудно — місцями можна навіть заснути. Їдеш і нічого не відбувається, просто вперед їдеш, дивишся на горизонт, одометр плюсує одиниці, двигун шепоче, колеса крутяться і шарудять гумою, вихлопна підсифонує десь. Так їдемо, тільки почуття таке, що на місці стоїш, а пейзажі змінюються — ялинки-палки-березки-ялинки-палки-березки…
Прибили на митницю о 8:00 ранку, митниця бере добром, тобто черга — я нарахував 30 машин. Поки вранці голосуй за Кучму, та що ж таке... Вранці ще було більш-менш прохолодно, потім стало тепліше, а до полудня стало зовсім спекотно, повітря явно більше 30 градусів. Народ, у кого в авто кондиціонери, закривалися і вмикали охолоджувальні шарманки, а в кого не було кондера, заглушили автомобілі і мирно розбрелися по узбіччі в ліс — там прохолода і тінь, і я навіть сказав би, що там у лісі холодно(!). Коли митниця пропускала кілька щасливчиків, вся колона повільно просувалася вперед і знову завмирала, а люди розбігалися в тінь.
Забув згадати, що за день до виїзду я захворів і мав плаваючі показники температури тіла, від 37 до 37,7 — жерсть за відчуттями. Якоїсь миті мені стало хріново, і я вирішив подивитися, що там нарахує електронний термометр — бідолаха в момент включення показував 38 градусів, і ні про який вимір температури мого тіла й мови не йшлося. Так ми ковбасилися шість годин. Через постійні тинання по 10 метрів у черзі і на такій спеці від чогось мій акумулятор в черговий момент не захотів видавати належну напругу, і авто не заводилося. Білоруси, з машин позаду мене, штовхали авто, а воно не заводилося. В результаті зняв клем акумулятора, дістав мінералки, попив, ще попив, майже виглушив 2 літри теплої мінералки, рясно зрошив ротом клем і насухо витер чистою ганчіркою, почекав, накинув клем. Вжик-вжик, і стартер неохоче перерахував зуби вінця, бричечка наша завелася, і аж до самого Дніпра не глушилася.
Приємний бонус був на боці Неньки — митники навіть не доглядали авто, тільки перевірили документи — за часом 10 хвилин, і ми вже мчали на всіх парах з відкритими вікнами, охолоджуючись і широко посміхаючись.
Продуже швидко домчали до Полтави, цього разу їхав зі швидкістю 10 км/год, об'їжджаючи все, що навіть віддалено нагадувало ямку чи люк. Мені ось цікаво, як у Полтаві — у місті, де видобувається стратегічний національний ресурс — газ і нафта, де гроші мають розноситися вітром по всіх нишпорках, де все має бути зразковим та показовим, пафосним та багатим, де не може бути ні натяку на злидні — мати такі уебанські дороги! У рот компот(!), та дороги як у задрищенській глушині! Ганьба!
Далі мчали зі швидкістю вітру (30 м/с) і до Дніпра майже дісталися до 23:00, але загубилися, т.к. я вночі погано бачу, і планшет із навігаційною системою розрядився. Їздили-їздили якимись селами, якимись полями, причому темрява осторонь і на дорозі жодної машини, і ніяких знаків, а дорога жерсть — ям немає, але одні купи, ніби під асфальтом коріння вікових дубів чи дурнів. Як потім з'ясувалося, я прошляпив покажчик і опинився на старій покинутій дорозі десь за Новомосковськом. Кружляли-кружляли, поки не виїхали на якусь заправку для сільгосп техніки, оператор тільки заснув, але хто не допоможе мандрівникам, що загубилися, та ще й землякам? Загалом, за настановами доброго оператора, виїхали на більш-менш нормальну дорогу і попрямували до Дніпра.
Ще на нашому шляху зустрівся пост ДАІ зі знаками Стоп Контроль, які я благополучно проігнорував, а коли прилітав з дальнім повз посту, побачив краєм ока інспектора, почув дикі свисти інспектора, а пізніше і крики інспектора. Дай Бог тобі здоров'я, інспектор-сержант Новомосковського відділення. Якось там щось там… слово за слово, і колишній даішник увійшов у наше становище і не став нас кошмарити, дав чіткі інструкції, як доїхати додому, за що йому величезне людське спасибі!
Заїхали до Дніпра по Правді, оу-майн-гот! З непроглядної темряви ми потрапили в Лас Вегас, освітлення пізньої ночі в місті просто фешенебельне! У мене на в'їзді трохи серце поболювало, я думав від втоми і стресу — намотали 1000 км за 22 години на шляху без пітстопів. А виявилося ось воно — повернення додому, ось вона радість опинитися вдома, в рідному місті, улюбленому місті та улюбленій Країні!










Коментарі(20)
alexsanchoбув 8 місяців тому
Їжджу на Daewoo Sens і ще 1 машина
Дніпро, Дніпропетровська область
Дуже корисна інфо!Спс.Є задумка до рідні з'їздити Дніпро обл.-Вітебськ …до речі питання щодо тонування?! Нормально -без питань?
SlavaShkodaавторбув 7 годин тому
взагалі ніяких питань, у мене машина тонована в мотлох-бункер - ніхто нічого не питав
d-fanбув 11 місяців тому
Їжджу на Daewoo Lanos polski hatchback🇵🇱
Дніпро, Дніпропетровська область
Вже через митницю Три сестри не один десяток разів наїздив, собі вирішив назад виїжджати тільки в будній день. Бо кількість білоруських номерів не мала,