Рубрика покотушки та дрібні неприємності

З кожним роком пробіг збільшується. Цього року з локдаун таподорожами вже до 20к підходить. З глузду з'їхати))
Маю традицію кататися на малу батьківщину до Миколаєва. І власнезбіглося так, що треба було поїхати у справах сімейних, побачити "своїх", і з друганами смикнути на розважальну програму до моря накосу.Як зазвичай виїжджав на світанку.І всю дорогу їхав зі стрілкоюна спідометрі рівно посередині (120). Легенько так, на круїзі.Одину салоні, невеликий трафік, грає музика, вітер у волоссі, вітер уголові.Дорога насолоду, машина психолог.Маршрут цього разу вибравкороткий і з перемиканнями.А точніше поїхав не через Одесу маму, ачерез Миколаївську область, яка гордо носить звання "найгіршідороги в Україні". Як тільки згорнув з хайвею стиснув булки і ...даремно. Багато ямок зароблено, за фактом залишилося 3-4 місцяжерсті. Що).На одному баку якщо їхати по підд то можна проїхатитуди і назад.Це круто звичайно, що можна в один присік бахнути900км, але організм вимагає зупинки))
Коли перетинаєш рису міста майже героя Миколаєва то життяуповільнюється вдвічі. Томний рух, мляві люди. І що цікаво пішоходигеть бояться переходити дорогу. Після столичних камікадзе, якістрибають із викликом в очах під колеса, то у Миколаєві треба вийтиз машини та за ручку перевести. Постійно стримую себе та намагаюсяїхати у потоці. На машині місто стає крихітним. І рух не перевищує15 хвилин їзди. Сенс від дизельної машини йде геть. А осьелектричка тут прямий розкішно. Багато приватних будинків, короткіпробіги.
З Києва виїжджав і ніби їхав місяць. У столиці прохолодно, а тутусе цвіте та пахне. Прям диво. Чи не жарко і не холодно. Та ймаскового режиму ніхто не дотримується. Візуально місто невідрізняється в докарантинний період.
Катаючись по Миколаєву та області усвідомило, що постукує передняходівка (а може й рульова рейка) і ззаду чот гупає. Після приїздудодому потрусимо - глянемо. (забігаючи наперед, їжджу в Києві натаксі часто і моя машина порівняно з будь-якою, що приїжджалаідеально тиха, тому я може чіплятися)
По завершенню дня і своїх справ заїхав на мийку. Дали на вибірколір піни. Вибрав "тенісний м'ячик".
Тенісний м'ячик

Відмили непогано, але дорожче ніж у Києві. Ну, а ночівля булабіля кума, на березі моря. Їхав у темний час доби і вкотрепорадувався новим лампам у ближньому та далекому світлі. Бачивкотів, фазанів, лисицю та двох зайців протягом короткої поїздки доузбережжя. Вночі звичайно мошкари зловив і вся краса мийки зійшлананівець. Але все ж таки.
Як же чудово жити біля моря. Тиша та шум прибою. Вологе солонеповітря. Оскільки війська РФ робили метушню біля наших кордонів, товсю благодать і романтику періодично порушували літаки, гелікоптери.Біля стрільбища їхав, то солідно пристрілювали стволи. А так сидишбіля води після шашлику з сигарою і вискарем, осягаєш дзена) а колипоруч ще й найкращий друг, настільки найкращий, що на кумаперетворився, то все навколо перетворюється на казку. Такі моментистоять багато чого.

Біля моря
І ось уже 600км позаду їдемо на точку зустрічі. Як у школізустрічаємось у дворі в одного з друзів. Дорослі дядьки, татці, алевсе ще ті пацани, що бігали купувати сухарики та газировку, ганялим'яч і мріяли швидше подорослішати. Сидимо в салоні великого тарозкішного авто, а у плеєрі все ті ж пісні, що ще на касетахслухали. Ммм. Ніби й не минуло стільки років. І за вікном ті саміпейзажі витоптані до дір (шкарпеток) і рідний двір, де жив 1/4століття. Ностальгії))
І знову дорога. Свою білу фурію залишив на платне паркування, щобсерце не їкало. Звик її бачити щодня. Ще і попросив "своїх"доглядати) Мерс розкішний звичайно, швидкість в ньому невідчувається, дизель пріє бадьоро і їсть пристойно небагато. Прямпоглинач асфальтного полотна та помірного бездоріжжя. Машина длясімейної пригоди, без фанатизму.
Повернувшись із пиятики, ой. Подорожі, я дуже запізнювався додому.Дружині пообіцяв повернуться не пізно. Але склалися обставини тадовелося притопити. Спочатку я піднатиснув на GL і місцями йшов160, ну загалом бадьоро, а далі переліз у свої і не скидаючи темпзаправився на виїзді, купив дівчаткам сувеніри і рвонув додому.Взяв темп +30 кмч від ПДР і максимально сконцентрувався на дорозі.Дуже хотів додому приїхати без піздюлів, та й до темна долетіти дотраси Одеса-Київ. Тому навігатор на торпеді та у бій. Закривання врежим зльоту. Дизелек охоче дає швидкості (напевно думає, щонезабаром виїде з цієї країни назад до нормальної дороги та палива, Хех.Наївний.))))
дивлюся на зустріч, хто далеким моргне, а то waze тут не працює.Треки підбирав відповідно до темпу, на житлових територіях проходивз розумною швидкістю, біля належної. Заодно пив і че жував, щобсили не покидали. З місією я впорався і начебто випереджав графік.Вискочив на трасу і стало все набагато простіше. Швидкість зросла, дві смуги і можна було спокійно свердлити зганяючи сонні фури злівої смуги. Увімкнув круїз і щільно насипав із комфортом. Будинокбув уже близький. Ще б дві години не зменшувати. Грав улюбленийтрек, за вікном завивав вітер, крізь музику чув як попискує зновугрубка, в ноги вже дуло теплом, а значить сильно вечоріло.Залишилося 130 км і за моїми підрахунками 1.15 до прибуття.Передчуваючи перемогу і намагаючись прорахувати середню швидкість, я жував Снікерс. Ти не ти, коли голодний. І тут щось чорневиявилося перед носом, дзвінка бавовна і мій номерний знак опинивсяв небі. Глянувши по дзеркалах, я нічого не побачив. Дав по гальмахоцінюючи можливий потік авто, що йдуть позаду. Зупиняюся доситьшвидко (нові гальма) на узбіччі і проклинаю все на світі.
Дивлюсь по приладах, все в нормі. Двигун працює рівно та інше вмежах норми. Не глушу мотор про всяк випадок. Обходжу машину ідумаю "аби все ціле", "це просто корт від фури" і ... Це собака.Бляха. Чорна собака. Невелика. Наздогнав я її в дупу, якою вона ізалетіла в ґрати бампера по саму морду. Фоткати не став. На тійшвидкості, що я йшов тішить, що без крові та м'яса. Дістав її збампера, цілком. Оглянув каліцтво машини і не помітив течі, тріщинчи чогось критичного. Тільки бампер. Хотілося закурити, дуже люблютварин. І повертався я з гульок, де зі мною постійно гасили дванайкращі пси на світі. Було дуже прикро. Вдалині почув дзвін іхрускіт номерного знака яким хтось проїхав. Озброївся ліхтариком івитративши 4 хвилини я знайшов номер. Вигнув, відмив і під лобове.Помив як міг омивайкою бампер і сів за кермо. Мій Сід такожспокійно торохтів двигуном. Таке почуття що мій кореєць зголоднівпросто і вирішив поїсти національну страву. Але жарти вбік, то я йповернувся додому. Доїхав до Нікки за 6 годин, назад же прилетівнезважаючи на інцидент за 4.25.
Будинки звичайно всі були раді, поки не настав ранок і "артем, а щоце з бампером у нас." Так що до моральної травми додалася ще йпізюля жінкоподібна звичайна. За песика я свічки поставив, доцеркви сходив, дворового собаку погодував. Попросив вибачення. Чувїсти повір'я, начебто збив собаку — виставляй машину на продаж. Алея не хочу. Сіда я люблю. Він мій.
Вимив там все ретельно.
Мило запашне
Знайшов бу ґрати і замовив. Доставка грат була майже така ж завартістю як і сама решітка. Нова пошта зовсім обірвала. Причомумені її винесли без упакування, а я тільки за неї заплатив 10 $ іще 15 за доставку. 🤨
Доставочка
Зателефонував товаришеві і за розумні гроші бампер підпаяли іпофарбували. Так як їздити без бампера не можна, а черга в маляркубула ого-го, то машина тиждень простояла в чужині. А я ночамипрокидаючись сумно дивився у вікно на порожнє місце дляпаркування.
Але воно того коштувало. Ідеально не вийшло, зрозуміло. Аленевеликі шрами нагадуватимуть про той вечір. Ґрати номерні язамінив, машинку помив. І їздив з метою покарання тижнів зо три наспілкуванні. Якраз закінчився локдаун. Так що будьте пильні, зусіма може трапитися всяке. Дорога завжди може підкинутипроблем.
Дякую тим, хто прочитав.Добра Вам хлопців та міцного здоров'я)