де то БУУ а там і ЛОО

Власне, ось дівчинці і вдалося від душі повеселитись.
Як було (і трохи фоточок) у бложці, а тут більше вражень відавтомобіля.

Маршрут:Харків — Сочі (селище ЛОО, що за верхнім БУУ).
Відстань:1044 км туди, 2147 км — туди сюди (з променадом поцентральному Сочі) ).

Витрата.
Перлі не швидко, ще в Харкові нас налякали злими ГБДДешниками якіточно наші хохляцькі ДПСники терзають усіх не місцевих, забігаючивперед Ніхто нас не гальмував (за винятком однієї дуже короткоїзупинки на розгляд Тигриці та перевірки документів), не в ріднійхохляндії, не в рашку, але їхали не швидко, із задоволенням восновному 110 — 120, вкрай рідко 140. Обіцяного дива з витратою невідбулося, середня витрата трасою 6, 4 л./100км., під ключ (зсерпантинами і пробками) - 7 л./100 км., але повторюся це присвідомо економічному стилі водіння.
Населення настільки близьке за духом Росії, Вам офігеннопощастило:дороги рівніші, ні звичайно в Україні на основнихнапрямках теж досягли успіху в латанії, але від цього не сильнолегше, так що в середньому по палаті рівніше. З огляду на доситьжорстку ходову це було критично. Паливо… Ха ви жартуєте, я навітьповторно з'їздив учора набрати повний бак через митниці, чеснотерпів дикі пробки на кордоні заради цього дешевого та якісногопалива. На нашому преміумі (майже по 1, 5 дол. За літр) — моторчикболісно торохтить і трохи відчуваються потуги при старті, аросійською (за ціною меншою за 1 дол. За літр) пре як "смажена".

Серпантини. Це взагалі окрема тема для бесіди. Для шановнихавтолюбителів поганяти, хто хоче до Криму — охолоньте там такогонемає. А ось у Вашому Сочі, кхм. Тигриця була у своїй стихії, такого тваринного кайфу від управління я не відчував довгі роки.Те, що дівчинка народжена для рівних звивистих гірських доріг ячув, але що на стільки. То був чистий кайф і не інакше. Море, природа, гори це так, але серпантини — я дуже сумуватиму. Ідеальнослухає кермо, спроби зірвати в замет у віражі не увінчалися жоднимуспіхом, було відчуття, що вона тільки сильніше чіпляється лапамиза дорогу. Чудова динаміка, реально вдалося зрозуміти принадністьмануального режиму в автоматі. Вертели задом рівно стільки поки моямадам не стала просити "хавтить, вже каламутить", але все цепосміхаючись від непідробного, людського щастя), "але ж і мене вжезакачало" - подумав я і вирішив пригальмувати (все ж кілька реальнокрутих віраж було взято на 70-80 км/год., може для Вас потомственихрейсерів це нічого, але мені простому хлопцеві з провінції - булолихо). Що у віражі закривають зустрічну смугу.Іноді доводилосявитягувати шию і відхиляти голову, щоб бачити що там, по той бік.Якось так, ці жабники прорахувалися. Ні ну може й мама з татомпрорахувалися (зріст не той чи ще якісь фізіологічні особливості), але мені при 178 см. Зростання з нормальними європейськимипропорціями — не видно.

Комфорт.
Тут говорити особливо нічого. Назад практично не встаючи з-за керма(15 годин), і ніякої ломоти в тілі, легка втома знерухомленоготіла. Сидіння за допомогою просто диво. Після не найпростішогоперіоду звикання до такої низької і специфічної посадки (хворілапоперек), тепер дуже зручно. Багажник викликав непідробнездивування на митниці, при тому, що там (у багажнику) лежитьповнорозмірна запаска, шмоток було зібрано на пару — трійку такихвідпусток і все влізло. Пагранці тільки охали розглядаючи (длятакого класу) величезний багажник. Загалом вердикт – для двох місцьзавалися! Дико не люблю зайві речі в салоні автомобіля! Стерео.
Штатні динаміки зміню як тільки… так відразу. А ось несподіванознайдена попільничка, стала чудовим кріпленням для iPad (мануальчик "як підручними засобами, якісно, ​​красиво, недорого і нічого недопилюючи" напишу днями), що в наш час просто необхідно. І так всюдорогу нас супроводжував медіа-центр з музикою, підкастами, фільмами і "яндекс" навігатор - хвацько проводячи нас маршрутами.Зате захопленим поглядам не було рахунку, все від мала до великазаглядалися ризикуючи травмувати шиї. Хто міг ставив купу питань: "аскока моторчик", "скока їсть/спить/гадить"))), "скока вичавлював", "а багажника немає мабуть зовсім? " та ін ін. Дітки верещали, що цебуде їх перший автомобіль, дівчатка млосно розглядали водія тапасажира, мужики так по-чоловічому та братерсь милувалися, коротшеемоцій з відвалом. Пан митник заливисто захихотів розглянувши даблбабл - "дивись на що він схожий, бгггг".
Звичайно було пару заздрісних беших, але куди без них (тут вжекожна добре помита свіженька іномарочка ловила таких мудаків).>

Вердикт.
Дуже хочу трип у Барселону, звичайно розумію що 7000 км. Туди назаддуже не просто, але експеримент вказав на те, що Тигриця чи не одинз найкомфортніших автомобілів для далеких подорожей удвох (за умовихорошої дороги звичайно). Гарячих духом, тих хто не шукає пригод, тих чиє життя і є яскрава, незабутня пригода. Зрозуміло, що непрактичний і специфічний, але страшенно грайливий. Автомобіль вякому при всій ангельській зовнішності живе маленьке бешкетнекреслення. Вдача цієї штучки не підвладна ніяким знакам, розміткам, інспекторам.Торкаючись керма цього автомобіля, поринаючи вкомфортні крісла кокпіту, чуючи розмірене гурчання мотора -розумієш, що RCZ продовження тебе, і цього вдосконаленого тебе вжезупинити може тільки ти сам. Для тебе немає кордонів, є тількидорога та розмірене шелест гуми.