Покотушки по снігу.

Поїхав на дачу, перевірити щоб усе було нормально. Заодно вирішивпрокотитися по одній з трас, яку ми з друганом намітили для зимовихпокатушок. За бортом -12. Сніга в основному по диск., спуски, цілина .Відмінно .Поїхав туди, де складніше .Основна кількістьснігу по маточині.Проходити потрібно було ходом.Вже веселіше, щевеселіше було пробиватися через кучугури.Сніг розлітається, лягаючикрасивим тонким шаром на лобове скло.Їхав по відомих мені дорогахПотім дивлюся, там де дорога має бути прямо — народ придумавоб'їзд... Виявилося не задарма.
їхати коли сніг тільки випадає? .. Доїжджаю до місця, де має бутиповорот. Розумію, що тією дорогою ще ніхто не їздив. Бачу знайомедерево, повертаю, і розумію, що ось на своє запитання я івідповів))). З першого разу заїхати на заплановану дистанцію невийшло. Завдання виїхати з колії спускаючись вниз виявилося доситьскладним. Сперечатися з фізикою не став. Спустився вниз, і потрапивна місце де ми минулої зими річкою каталися. Побачив на річці слідипершопрохідників. Стала цікавою товщина льоду. Знайшов рибальськулунку і поміряв очеретом товщину льоду. Вона дорівнює приблизно25-30 см. Сам на лід виїжджати не став... Рано все-таки ще. Поїхавдалі. Спроба заїзду номер два виявилася вдалішою. Ось я там, кудихотів заїхати. Повно місця для творчості, нога людини, можнасказати, не ступала. Видно лише легкі обриси колії. Погнали)))))Коли колія губилася під шаром снігу доводилося виходити іперевірятися в правильності свого руху по інтуїції шляхомпроходження пішки вперед на десяток метрів. Таким методом я знайшовперехрестя, на якому я повинен був поїхати прямо. Право їхати булобезглуздо, бо цей шлях вів назад. Ще проглядалася дорога ліворуч, яка вела на іншу дорогу, якою я навіть влітку не їжджу. (булокілька випадків, на кшталт Запарика, що впав у урвище. У дощ дорогукапітально розмивало, вона була під ухилом, тому їзда по нійперетворювалася на пекло. Колись давно з корешем вирішили погратисяв 4*4 на цій дорозі на його Ніссані Патфайндері і вирвали йомузадній міст, як пізніше показали розкопки об шлакоблок, захованийпід шаром бруду, та й загальний стан дороги був дуже розбитий.)Загалом доріжка не айс як не крути, і що? Правильно. Мене потягнулосаме на неї. Ішло начебто все не погано, поки я не зрозумів щомашиною я взагалі не керую. І пішло косіння очерету. Намагаючисьсильно не псувати пейзаж, розкотив собі доріжку для розгону. Наче йпоїхав. Жопу зносило у бік ухилу. Начебто б і задоволення, алестрашно тому що знаю що попереду урвища, а я залишаю по собі 4сліди. Ось воно, диво! Якраз перед урвищем машина вирівнюється.Коли я проїжджав над ним, було страшнувато, особливо коли машинанамагалася туди зісковзнути. Виїзд на накатану дорогу і зітхання зполегшенням. Далі були просто покотушки, при тому знову ж таки потаких місцях куди я влітку не домислювався заїжджати. Вечоріло.Настав час було закруглюватися. Заїхав на дачу, перевіривобстановку та поїхав додому.