Це була мрія дитинства. Наклейки, журнали, скрізь де тільки бувнамальований цей автомобіль викликало у мене трепет і бажання нимволодіти. Продавши свою першу машину, на сайті оголошень вискакуєджек піт. Дзвоню, їду, беру. Навіть під днище не заглядав. Перекупщось розповідав, але хто його слухав! І не важливо що під капотом унього якісь спарені карбюратори Dellorto, важливо що це Corrado! Чорний, на шкірі, спойлер виїжджає, все як треба)))
Після покупки ще 2 дні не міг виїхати — ні, не святкував —лагодив.
На цій машині мені було важко пересуватися рідним містом Питання вочах перехожих і заздрісні погляди тих, що розуміють, безперечнотішили самолюбство.Їздити спокійно було не можна.На парковках, насвітлофорах постійно запитували — що це таке, що за VW? Спочаткубуло прикольно.Але чим далі тим менш цікаво! тільки я розібрався зкарбюраторами і змирився з витратою, а він був на секунду 16-18літрів на сотню, тож раптом помер мотор. Ну як раптово, прогнозовано))) не шкодував я його, навіщо тоді спортивнийавтомобіль! Почалися пошуки повноцінного, інжекторного мотора, бувкуплений звичайний 8-ми клапанний мотор. Умовляв себе що просто непоспішаючи їздити і насолоджуватися машиною. Але себе не наїб ...ш! І ось коли мотор вже стояв на машині, залишилося тількиприкрутити півосі і підключити підкапотну проводку до менезателефонував друг і сказав, що продається рідкісний на той момент16 клапанний мотор. Дзвінок другові на бусі, бігом додому загрошима і за кілька годин з парочкою своїх друзів, таких же "шизиків" як і я, ми вже їхали за мотором для Corrado. Наступногоранку, 450 км від будинку, під дощем в +2 ми знімали мотор здонора. Як згадаю — відразу сиро і холодно стає)) Після установки16 клапанного мотора я чесно кажучи засмутився — їхати став гіршеніж на карбах. Ми з ним домовилися - я його не ебу і він мене теж -не ламається. Так ми й жили — на парковках біля Corrado збиралисяавтомобілісти і сперечалися, що це за Jetta чи Golf, а я простокайфував від володіння таким дивом німецького автопрому.
Минув час і я дійшов висновку — нам треба прощатися. Чи то я такийзабобонний, чи то забобонний, чи просто нукритив себе, але одногоразу я зрозумів — чим довше у мене Corrado, тим гірші у менестосунки з близькими. Скрізь усе йшло не так. Ніщо не тішило, якийдепрес жорсткий, правда, такого почуття більше ніколи не було.Жоден інший автомобіль не давав такого негативу. Сідаєш у машину, яка тобі подобається, а тобі не комфортно. Такий собі психологічнийбар'єр. Коррадо, він же кишеню, був проданий без почуття радості.Знаєте, я ніби зруйнував автомобільний стереотип - "при продажіавтомобіля завжди є два щасливі дурні - той, хто продав і той хтокупив". У день продажу мого Corrado був лише один щасливийдурень))) І це був не я! А я чомусь відчував полегшення, чисвободу.
Через 2 місяці після продажу, в інтернеті я побачив свій колишнійCorrado, точніше те, що від нього залишилося. А залишився від ньогоцілий лише один задній ліхтар! Якимось дивом хлопець залишивсяживим.
Наприкінці хотілося б сказати — Corrado дуже незвичайнийавтомобіль. Ексклюзив за ціною запчастин Golf. У потоці вам точноне дадуть спокійно їхати, вчора, сьогодні і через 10 років. Коррадодля мене, як і для багатьох власників цієї марки, був мрією. Мрією, до якої я йшов незважаючи ні на що. Ні я, ні мої друзі несумнівалися, що в мене з'явиться цей автомобіль. І він у менез'явився, мрія ідіота збулася)) Після того, як ейфорія пройшла язрозумів - не можна мріяти про матеріальне, про те, що можнадосягти або купити, якщо докласти зусилля.
Друзі, давайте мріяти глобальніше, красиво, З розмахом! І тоді, обертаючись назад, нам точно буде що згадати і чим пишатися.