Давно марив своїм особистим авто, а думки то матеріальні. Машину подарував дядько. Любив він її, звичайно, не так, як я її зараз, ну може і любив, але не плекав. Ночі не спав, коли мені зателефонував дядько і порадував, що вона моя (чекав техпаспорт).
Коли авто особистого не було, катався на опелі батька, Вектра 2л, шкіра-рожа, автомат. Ось куплять машину на пульті керування, зайшов у гараж і кудись вся ейфорія випарувалася. Стояла в гаражі 2 роки (металевому), в салоні брудно, двері багажника відчинені, купа бокашок від води. Заводити, а вона не заводиться - помер акум. Оживили акум — все одно, думали, з штовхача точно поїде. Катали на діда жигулях по гаражах — 0. Керма я (ох, як я боявся цієї ручної коробки передач), сиджу і згадую автошколу. Ну, та гаразд, зараз уже все агонь, не хочу більше машину на автоматі.
Гума була жахлива (гулі, тріщини), диски квадратом. Насамперед купив залізяки (встали від Ланоса 4х100), майже нульцеві. Гуму підігнав батя. Купив радіатор, на розбиранні пластик, що не дістає, в салон, випускний колектор, замінив масло. Справи почали налагоджуватися - машина перетворюється на машину. Заїжджаю в гараж задом, щоб було зручніше колупатися з карбом, виходжу з машини, а в гаражі диму, як з Ікаруса. Почав сумувати, що мотор поганий, поміняв маслосємні ковпачки, і воаля - дим зник, залишився тільки при пуску. Поміняв пильовики, підшипник маточини, тяги і наконечники (передок) - стало тихіше. А ще ремені та ролики.
Планів на черепаху мільйон.



















