Справа була наприкінці сімдесятих, мені тоді було років 15.Якось поверталися ми з батьками на машині з відпустки. До Москвизалишався ще день шляху, і для останнього ночівлі ми намітилиневелике містечко, біля якого в автомобільному атласі стояло значок "готель, кемпінг" - зв'язуватися з наметом в останню ніч нехотілося, щоб встигнути доїхати до мети і влаштуватися в готель, миганяли, думаю, кілометрів. На спідометрі було... Раптом щосьпочинає моторошно стукати по днищу... Терміново гальмуємо, татолізе під машину і незабаром оголошує діагноз:відвалилася така-тогайка, і без неї нам нікуди. Ми з мамою слухняно повертаємося ібредемо назад по шосе шукати те, не знаю що... А тато залишаєтьсяколупатися біля машини... Ніколи до того випадку я не припускала, що на шосе валяється стільки різноманітних залізок. Рук намнезабаром вистачати, і ми збирали весь цей мотлох в поділ моєїфутболки. Проїжджаючі повз вантажівки нам сигналили, але нам булоне до них. Пройшовши шосе метрів 700-800 і назбиравши стількизаліза, що за очі вистачило б цілому класу для першого місця взборі металобрухту, ми повернулися назад. Тато вибрав з купи кількагайок, схожих на потрібну, знову заліз під машину, що Якось тампригвинтив, поскаржився на відсутність якоїсь контргайки, алесказав, що може і так доїдемо. І ми помчали далі до заповітногоміста, досі мріючи про ночівлю у готелі. Проїхали ми години дві-двіз половиною, і знову той же стукіт по днищу. Гальмозим. Ідемоназад, збираємо гайки.
Цього разу ми вже приблизно уявляли собі, що шукаємо, і обернулисядосить швидко. Полагодилися. Погнали далі. Все як у казках:щегодину через дві історія повторилася втретє. Після чого ми все-такиблагополучно дісталися міста. У готелі навіть опинилися місця, правда, в кімнаті на дев'ять чоловік, але нас уже нічого небентежило, і ми з мамою відразу вляглися спати! . А тато пішов уготельний буфет зняти стрес та випити пива. Вранці він переказаврозмову двох шферів за сусіднім столом.
1-ий:Слухай, дивна історія вийшла зі мною сьогодні_ Навіть не знаю, може, до лікаря піти. Або у відпустку пора, доїздишся тут дочортиків в очах. І ні краплі не брав! Віриш?
2-ой:Та гаразд, а че трапилося-то?
1-ий:Ну, їду собі, все начебто норемалек. Дивлюся, по шосеназустріч йдуть дві дівчини, такі, нічого собі, і ніби збираютьчогось. Ну, я їм погудів, вони поза увагою, я проїхав повз. Їдудалі. Усі нормалік. Раптом кілометрів за 100 уже — ти уявляєш? —бачу:йдуть мені назустріч ті самі дві дівки. Ті ж! В той же бік! Ізнову збирають чогось.
2-ой:Та гаразд, нісенітниця, чи мало схожих баб по шосе ходить.
1-ий:Ну! Так і я так само подумав! Ну то ще через 100 кілометрів яїх знову зустрів! Ні, все, приїду — піду до Миколайовича, хайвідпустку дає. Аж не вночі