Історія появи у мене цієї машини майже звичайна для того часу.Одного разу, навесні 1994 року мій друг приїхав до мене на такому жПонтіаку. Де він його взяв — історія замовчує, а питань зайвих тодізадавати було не прийнято... На ті часи, сівши в салон і включившипідсвічування приладів (справа була ввечері), мені здалося, що цеякийсь космічний корабель! Електронний компас, система навігації (на хвилиночку, 94 рік), електросидіння (вперед -назад, вгору-вниз, і так-і сяк, спинка в трьох місцях підкачувалась), адаптивна задняпідвіска і т.Д.. Що можна сказати, якщо я в той час їздив на новійВАЗ 21093 - довгокрилці ( люди мого віку мене зрозуміють) і вважав, що я крутий пацан.А коли я поїхав цією машиною, (вірніше, поплив), то зрозумів, що обов'язково в мене буде така сама.
Думаю, не потрібно говорити, що ми щовечора цей Понтей "рвали вшматки", вичавлюючи з нього все, що можна було вичавити. Ну, ізвичайно, розірвали в ньому коробку. Тоді в Києві відремонтуватиАКПП була проблема, і так ця машина "канула в Лету ", вірніше, булапродана комусь за символічні гроші.
І лише через рік мені підвернувся такий самий Понтіак, тільки вскромнішій версії за 5600$. Я його не роздумуючи купив. І жодногоразу не пошкодував. З'їздив я на ньому вздовж і поперек увесь Кримта Карпати, наїздив близько 150 тис. Миль, і жодного разу він менене підвів десь у дорозі. Траплялися, безумовно, різні поломки зпомпою та бензонасосом (двічі), але це було в межах міста іобходилося "малою кров'ю".
Десь у році 2000 він мене почав стомлювати (та й паралельно у менебули вже інші машини) і я вирішив з ним розлучитися. Тим більше, щознайшлася людина, якою шукала саме таку машину. І я благополучновіддав йому за символічну ціну.