Якось у травні 1999 року, в перервах між плюванням у стелю, гортав я журнал типу "автофотопродаж" або "автобазар". (вже непам'ятаю). І раптом трапляється мені оголошення про продажМерседеса W107, у відмінному стані і т.П., і номер телефону вОдесі.Здзвонився з господарем і той розповів, що машина в чудовомустані, і обслуговувалась на фірмовому СТО, і чогось ще, тількиДе-не-де по кузову треба підфарбувати, я, як зачарований, проходивдо вечора по дому. 6 ранку будемо на в'їзді до Одеси з бокуКиєва.
О 6-й ранку, як і належить, були в обумовленомумісці.Чекаємо.Під'їжджає.Б! .. Етттоо п! .. — справжній Одесит іпочинає розповідати далі якусь ахінею! » Відразу було бажання йоговбити, але одеський гумор згладив напруження ситуації. Але жкупувати ніякого бажання не було! Але друг сказав:" - Забирай, якщоне сподобається, то я в тебе перекуплю"
На тому й вирішили. Поторгувавшись і, конкретно посунувши по грошахпродавця, взяли гендовіреність і покотили до Києва.
Покатавшись на 107-му близько місяця, збивши оскому, я його, якчервоний прапор, що переходить, передав другу.
