Але вже Віваро, вантажівка, поставили на облік його на дніпровські номери, скажу прямо, що на себе намагалися не ставити машину з двох причин, до машин на донецькій або луганській реєстрації ставилися упереджено, була чутка, що там вони всі крадені, не допомагав аргумент, що номер щось зміниться, люди просто боялися! Виварка мені особисто дуже сподобалася, хоч за призначенням вантажівки ми використовували її дуже рідко, вона відрізнялася м'яким ходом (чого не можу сказати про мерседес віто) і гарною динамікою, у неї був хороший двигун (думаю, найкращий CRDI).
Але все ж таки був один косяк, який дуже бісів і вперше він виявив себе коли ми їхали в МРЕО.
Ішла злива і в калюжах потопали величезні ями Дніпра. Них я став на перехресті під стрілку направо і в момент перемикання на 1 передачу зрозумів, що я не можу її включити. . У багатьох машинах, які ми перепродували, він не функціонував…
Нам довелося познайомитися з нюансами зносу дистанційного включення передач. І треба зауважити, що у Віваро воно зроблено доступніше рукам (чого знову ж таки не скажу про Віто). Довелося пірнати по щиколотки в калюжу і лізти під капот. Під руки підвернувся палиця і камінь (добре справа на узбіччі цього добра вистачало) і вправними ударами цього інструменту часів кам'яного віку ми хвацько вправили трос приводу включення передач, що розперезався. Шматок пластику під наконечник троса. Цей девайс наглухо там затиснувся і більше не вискакував. Але перша машина радувала нас повсюдно. Так як вона була помітна (на боках і задніх дверях у видавці для вікон був ORACAL з принтом фотографії вулиці міста) було прийнято рішення її "знеособити". Тим самим тільки чорним і білим ORАCALом заклеїли поверх "міста". Нішу будки обшили ДВП, підлогу залили чорним лаком для дерева. Продавалася вона довго, в результаті обміняли її на 2 машини, китайську вантажівку FAW і Ніссан Альмеру 1992 року.


