Все почалося з покупки в холодний березневий вечір. Я здитинства хотів таку машину. Довго не міг зрозуміти, чому продавецьтак сильно нервував коли показував машину, коли віддавав ключі, коли перераховував гроші. Потім він побажав мені удачі, і тутпочалося... Машина не замикалася, вірніше замикалася, алевідмикалася будь-якою залізницею.У такому варіанті про "життя підвікнами" думати не доводилося Поїздка на СТО закінчилася витратоюнеабиякої суми і часу.Випустили мене з боксу ближче до півночі, атут ще й сніг пішов, а на лисій літній гумі особливо непокатаєшся.Знову витрати. Десь через тиждень почав грітися двигун, причому не як у всіх, а так градусів до 120, благо хоч тосолхороший був. Довго шукав рідний, знайшов- все одно гріється.Шукав, підбирав, найкращим виявився москвичівський (і найдешевшим).
За проводку говорити взагалі не хочу, вона жила окремо відмашини.
<
Поміняв всю ходівку, дорогувато.
Один раз не потрапив на роботу-не завелася. З'ясувалося, що Києвомсенаторами мало хто займається, запчастин теж голяк. Знайшовумільця (з п'ятого разу), перебрав паливку. Далі заводився, почавїсти менше бензину. Трохи ненажерливий двигун, у місті по пробкахспоживає 17-20 л/100 км а-92, зате на трасі при добре налаштованійпаливній апаратурі до 7 літрів (до ремонту в місті 30л/100км).
З'ясувалося, що двигло бере масло (або їсть), так і не зрозумівчому( минулий господар говорив що двигун тільки після капа).ланжерони цілі (у мене були гнилі). Колісні арки схильні до корозії (хвороба всіх опелей). Часто на омегах і сенаторах від старості "рве" склянки, боятися не треба, вони легко проварюються (ніж я йзаймався), але після цього потрібно ставити розпір міжстійками.
> Найсвітліші заломлення залишив салон машини:великий, шкіряний, зручний.