Все почалося з покупки в холодний березневий вечір. Я з дитинства хотів таку машину. Довго не міг зрозуміти, чому продавець так сильно нервував коли показував машину, коли віддавав ключі, коли перераховував гроші. Потім він побажав мені удачі, і тут почалося... Машина не замикалася, вірніше замикалася, але відмикалася будь-якою залізницею.У такому варіанті про "життя під вікнами" думати не доводилося Поїздка на СТО закінчилася витратою неабиякої суми і часу.Випустили мене з боксу ближче до півночі, а тут ще й сніг пішов, а на лисій літній гумі особливо не покатаєшся.Знову витрати. Десь через тиждень почав грітися двигун, причому не як у всіх, а так градусів до 120, благо хоч тосол хороший був. Довго шукав рідний, знайшов- все одно гріється.Шукав, підбирав, найкращим виявився москвичівський (і найдешевшим).
За проводку говорити взагалі не хочу, вона жила окремо від машини.
Поміняв всю ходівку, дорогувато.
Один раз не потрапив на роботу-не завелася. З'ясувалося, що Києвом сенаторами мало хто займається, запчастин теж голяк. Знайшов умільця (з п'ятого разу), перебрав паливку. Далі заводився, почав їсти менше бензину. Трохи ненажерливий двигун, у місті по пробках споживає 17-20 л/100 км а-92, зате на трасі при добре налаштованій паливній апаратурі до 7 літрів (до ремонту в місті 30л/100км).
З'ясувалося, що двигло бере масло (або їсть), так і не зрозумів чому( минулий господар говорив що двигун тільки після капа). Ланжерони цілі (у мене були гнилі). Колісні арки схильні до корозії (хвороба всіх опелей). Часто на омегах і сенаторах від старості "рве" склянки, боятися не треба, вони легко проварюються (ніж я й займався), але після цього потрібно ставити розпір між стійками.
Найсвітліші заломлення залишив салон машини:великий, шкіряний, зручний.



