В черговий раз не став змінювати своїм традиціям і принципам, а саме купити ПРАВИЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬ. Цей "Лавр Благородний" (laurel - перекладатися саме так) привернув мою увагу, і після недовгих роздумів я прийняв рішення про його покупку. Досі не зрозумію, чому японці вибрали йому саме таку назву, але в зовнішніх рисах кузова все ж таки частка шляхетності присутня.
У мене виникла ще в далекому 2000-2002 році, на той момент у мого батька був Nissan Laurel Medalist в 33 кузові. На захоплену реакцію батька, побачивши на 2 модельних ряди свіжу машину, я природно теж висловлював подібну реакцію, коли відкриті всі стекла. Часто вранці батько, вручивши мені ключі від авто, відправляв на стоянку з метою прогріти мотор (у ті роки про автозапуск мало хто знав, та й чи знав взагалі хтось). Якраз я і виконував ту саму функцію. Приходячи з ранку до авто і натискаючи на кнопку сигналізації, а у відповідь почувши "пік-пік", я відчував себе самостійним і дорослим, уявляв, ніби це моя тачка. Складно описати словами ті почуття, які я відчував у момент повороту ключа запалювання та запуску двигуна.
Я мріяв і уявляв, що коли виросту, то обов'язково куплю собі такий же Лавр і буду на ньому розсікати вулицями рідного міста з високо піднятим носом. Моє бажання і усвідомлення того, що чекати ще доведеться, довго не давало мені сидіти склавши руки, і було в дитинстві парочка епізодів, коли я "викрадав" батьків Ніссан і, покатавшись, ставив його на те саме місце, де він стояв. До моменту "викрадення" намагався запам'ятати місце і відстань від краю бардюру до колеса, щоб мене не спалили і не всипали пізд***й по перше число.
Роки йшли, смаки змінювалися, 33 Лаври все більше і більше перетворювалися на старий мотлох в руках неправильних власників, і до того моменту, коли я зміг собі дозволити купити 33 Лавр, їх просто немає в хорошому і живому стані. Та й немає вже того дитячого кохання та пристрасті до цього кузова, але відлуння з дитинства все одно залишилися, і власне кажучи, тільки завдяки цьому я і придбав даний автомобіль, завдяки якому я поділився з вами теплими спогадами з дитинства.
Дістався він мені досить у сумному стані, його зовнішній і внутрішній вигляд змушує взяти герметичний пакет і подихати в нього. Фронт роботи має бути не маленький, але мене це не лякає, пацієнт житиме, при цьому тішити мене і оточуючих. Загалом слідкуйте за БП, постараюся все докладно описати.








