Не хочеться писати сопливих історій, "типу ось я, багато років шукав підходящу машину для відновлення, і після довгих років пошуків, нарешті я її знайшов!" Не хочеться, але, вірно, доведеться.
А було все ось як: січень 2016 року, святковий тиждень, одного нудного вечора я переглядав оголошення і прикидав, що по чому нині стоїть. Мою увагу привернули старі радянські машини, це не було пошуком якихось конкретних автомобілів, а просто інтерес. Найбільше мені сподобався москвич 407, не знаю навіть чому. Я володар москвича 2140, і він мені ближче за духом. Переглянувши купу оголошень, натрапив на цей москвич, який виглядав досить непогано, але ціна у нього була на той момент 18.000 гривень. Про покупку не йшлося.
Через пару тижнів я знову побачив це оголошення, тільки господар уже просив 15.000 гривень. Ще через тиждень він просив 10.000 гривень, а 9 лютого я побачив цінник 8000 гривень. За нинішніми мірками, смішна ціна, великий телефон дорожче коштує. Я домовився про зустріч, хоча про покупку не те що думки, а й грошей не було! Скажіть, що я дивний? Зайнятися мені не було чим вдома.
Я зустрівся з господарем, ним виявився молодий хлопчина. З його слів я зрозумів, що він теж придбав його нещодавно з метою наживи, але зрозумів, що за такі гроші він нікому не потрібний, тому знизив ціну. Ми підійшли до воріт приватного сектора, і коли він відчинив двері, я побачив його — москвич, що стоїть під навісом приватного будинку. У мене були повні очі захоплення, і усмішка як у чеширського кота! Стояв маленький, доглянутий, без краплі видимої іржі, блакитний, на чорних номерах, блискучий автомобільчик.
Я довго розглядав його, як у зоопарку, кожну детальку. І тут господар автомобільчика каже: "Завести, послухаєш?" Я здивувався ще більше і запитав, а він що, на ходу? На що господар відповів з гордістю! Він зайшов у будинок, виніс маленьке відро гарячої води, яке залив у радіатор, і акумулятор. Сів у машину, без будь-якого підкачування бензину, повернув ключ запалення, і вона з півштурхання завелася! І я закохався в цю машину.
Я не замислюючись сказав, що беру її, хоча в кишені було всього 300 гривень. Залишивши йому в заставу 300 гривень, домовився з ним, що гроші ввечері привезу, мовляв, не думав купувати нічого, і грошей собою не брав. Ляснули по руках, і я поїхав додому. У загашнику після свят було всього 4000 гривень, де ж взяти ще 4000? Хоч у його дружини в цей день було свято дня народження, і на подарунок грошей тоді вже не вистачало. Більше того, він відвіз мене ввечері до господаря москвича, тому що я тягнув свій акумулятор, і супроводжував мене, поки я не доїхав додому до гаража.
Навіть наступного дня, прийшовши в гараж, я не міг повірити, що він мій! Це такий кайф сидіти на великому дивані за кермом такої машини, бачити, як прапорець по середині капота розтинає повітря при включенні повороту. Такий звук, ніби бомба ось-ось у зарветься, але найкрутіше — це бачити посмішки людей, які ще й на додаток тикають великий палець вгору, дивлячись на тебе, коли ти їдеш на такій машині.










