Пройшло трохи більше 100 років, коли люди почали пересідати зкінних екіпажів в автомобілі, що для історії людства це простомить, а як сильно вони змінилися за такий короткий час. Першісаморухливі екіпажі дуже сильно нагадували карети з мотором Але напочатку 20-го століття з приходом таких геніальних конструкторів, як Генрі Форд, Карл Бенц, Готліб Даймлер, брати Луї, Марсель іФернан Рено, Чарльз Роллс і Генрі Ройс та інших, автомобіль ставсильно еволюціонувати., підвищувалася надійність і комфорт, автомобіль перестав бути лише дорогою іграшкою і поступовоперетворився на вірного помічника людині.У 20-30-ті роки починаютьз'являтися безліч спортивних, надпотужних і дорогих автомобілів.Німеччина, Італія, Чехословаччина та ін. У колишньому СРСРавтопромисловість до середини 30-х була розвинена дуже слабко, переважно це були копії американських автомобілів. Лише післязакінчення Великої Вітчизняної війни СРСР зробив великий прорив убудівництві власної автомобільної школи. Переглядаючи безлічлітератури та книг про старовинні машини, і поринувши в історіюсвітового автомобілебудування, кожна людина бачить і знаходить свійавтомобіль-ідеал. Хтось віддає перевагу спорт-карам 30-х, наприклад, Бугатті або Д'юзенбергу, комусь подобаються американськілайнери 50-60-х, смаки у кожного абсолютно різні. Але якщо Вивирішили дійсно повернути машині друге життя, то в цій «грі» всезалежить не тільки від бажання, тут насамперед грає технічнапідготовка реставратора, його цілестійкість та залізні нерви, атакож фінансові можливості. Об'єкт знайдено, проведено всіфінансово-технічні розрахунки, а найголовніше Ви повинні полюбитите, чим вирішили зайнятися, і готові віддавати частину своєї душіта величезну кількість вільного часу для свого майбутнього дітища, лише після ідеального поєднання всього цього можна приступати дореставрації. Не варто відступати при виникненні труднощів, які, запевняю Вас, відбуватимуться постійно, потрібно знаходити в собісили перемагати їх, і в цьому я переконався з власного досвіду.
Мені, як і будь-якому інженеру-механіку завжди хотілося створитиабо відновити свій автомобіль. Тепер же хочу познайомити читача зісторією реставрації мого першого автомобіля Москвич 407 1963-гороку випуску. Запитайте, чому вибір упав саме на цю марку, відповімдуже просто — його Величність випадок.
Першим господарем 407-го був Сергій Юрійович, який і придбав йогодалекого 63-го. Людиною він був акуратним і відповідальним, судячиз того, як він вів свій журнал з обслуговування та ремонтуМосквича. Кожна дія, кожна заміна та ремонт була законспектована, із зазначенням дати та пробігу в момент заміни. Машина служилавірою та правдою Сергію Юрійовичу та його родині, з якою він частовиїжджав за межі Києва на природу та на море. На превеликий жальпершого господаря вже немає з нами і я не встиг з нимпознайомитися, а ось з його сином Дмитром ми дуже потоваришували іпри зустрічі він завжди розповідає про ті незабутні поїздки вдалеких 60-70-х, коли він був ще хлопчиськом. Я попросив його датимені пару фотографій з того часу, і дивлячись на них з головоюпоринаєш у ту безтурботну та романтичну епоху.
Другим господарем був молодий хлопець Олег, який купив машину всередині 80-х. Відслуживши йому вірою та правдою цілих десятьроків, Москвиченок став нікому не потрібен і став простоювати угаражі. На територію нашого університетського корпусу його притягливже на початку 2003-го і на той час Москвичоня вже багато років неексплуатувалося, про що говорив його зовнішній занедбаний вигляд.Від Олега, з яким я вже встиг познайомитися, я дізнався, щовідновлювати його не збирається. У металобрухт здати тежвідмовився, адже машина була повністю комплектна і з невеликим, якдля такого віку, пробігом всього 75 тис. Кілометрів. За неповних 50років не часто зустрінеш автомобіль із таким малим пробігом. Якправило, такі автомобілі експлуатували, що називається у вигляді«робочої конячки», частенько в сільській місцевості, та й не важкоуявити стан доріг у далекі 60-ті, точніше практично повну їхнювідсутність.
Обговоривши все « за» та «проти» зі своїми колегами, було прийняторішення взяти автомобіль на реставрацію. Перший огляд показав, автомобіль комплектний на 95%, що не могло не тішити, ні кузов, нідвигун з КПП не піддався втручанням якогось «горе автохірурга». Алероботи мало чимало. Кузов хоч і має сильну корозійну стійкість, згодом у деяких місцях був схильний до корозії, салон спопеленийчасом, особливо при цьому страждають щитки приладів, підлокітники, але найбільше вироби з гуми та хромований декор у виглядімолдингів, накладок та бамперів. Що поробиш, якщо не вміли на тойчас робити якісний пластик і деталі з гуми. У разі чого Ви зможетеїх підібрати або виготовити. У процесі реставрації автомобіля умене накопичилася невелика бібліотека, особливо вважаю ціннимикниги з ремонту та складання, в яких зазначені всі допуски-посадки, розміри та регулювальні дані.
Спочатку автомобіль піддається великовузловому розбиранню тасортуванню. При цьому рекомендую все ретельно фотографувати, особливо при розбиранні складних механізмів. При подальшому ремонтіта зворотному збиранні можуть виникнути великі проблеми. Якщовідсутня література за тим чи іншим вузлом, не лінуйтесязамальовувати його схему, особливо це стосуєтьсяелектроустаткування та гідравліки. Мав рацію хтось із Великих, сказавши фразу:краще мати поганий олівець і все записувати, ніжмати світлу голову і запам'ятовувати…
Ремонту зазнали практично всі вузли:двигун, коробка передач, заднійміст, передня та задня підвіска, гальмівна система та кермо. Булобагато сюрпризів та невдач у процесі відновлення, а при ремонтізавжди була присутня своя специфіка, яка потребувала необхідногоінструменту та обладнання, а також великого досвіду ремонту. Алепро це я розповім докладно в подальших статтях, зупинившись накожному етапі окремо. Перше з чого потрібно починати - цедефектування та відновлення кузова, який є основною несучоючастиною автомобіля, до якого кріпляться всі інші механізми.Зварювальні, рихтувально-фарбувальні роботи вимагають особливоїмайстерності та відповідного інструменту, який є не у кожногореставратора. До того ж, це один із найбільш трудомістких тадорогих етапів роботи. Сюди слід зарахувати і хромування багатьохдеталей декору. Досвідчений рихтувальник з понад 30-м стажемКостянтин впорався з поставленим завданням на відмінно. Єдиноюпроблемою було підігнати всі проміжки кузовних деталей близько доідеалу. Згадаймо, що на дворі були далекі 50-ті, а тоді, як відомо, виготовлення кузовних деталей було не на найвищому рівні, томубезліч дефектів усували прямо на заводі за допомогою дерев'янихмолотків, доводячи автомобіль до досконалості. На підтвердженнямоїх слів наведу звичайний приклад, якщо Вам прийшла ідеяпереставити одну деталь, наприклад, двері або крило від іншогоаналогічного автомобіля, даю 100%, вона туди не стане. Доведетьсявсе одно попрацювати молотком та зубилом.
З підбором оригінального кольору та самого процесу фарбуванняособливих проблем не виникло. Спочатку автомобіль був бежевим, аледізнавшись, що значна частина Москвичів випускалися у двоколірномувиконанні (експортне або таксі), вирішили піти цим шляхом.Перешерстівши всі каталоги та довідники, дізналися, щобежево-вишневе забарвлення кузова було, такі йшли на експорт, переважно до капіталістичних країн:Греції, Бельгії та Фінляндії.Тому без фахівця у цій галузі не обійшлося, В'ячеслав не тількиточно підібрав колір, але виготовив та пофарбував автомобіль, небоюся сказати, краще ніж завод на той час. Прибуваючи до нього уцех фарбування я бачив як автомобіль змінюється на очах. Прививеденні правильної геометрії Славік жартівливо називав нашМосквич не інакше як «великоднє яєчко», який має округлі форми.
У той момент, коли кузов набував первісного вигляду, я здрузями-ентузіастами займався ремонтом всього іншого. br />
Почали з двигуна, який, на той час, був дуже сучасним:рядний, карбюраторний, 4-х циліндровий, верхньоклапанний і видавав він ажцілих 45 к.С. При 4500 об/хв.
Тут виникли перші труднощі в ремонті, наприклад, при відновленнібабітового напилення центральної кришки колінчастого валу, якефіксує його від поздовжнього переміщення. Справа в тому, що такутехнологію вже чотири десятки років ніхто не використовує.
Проблему вирішили встановленням напівкілець, як на сучаснихмоторах. А чого варте задне набивання коленвала, через яке постійнопідтікає масло. Після повного капремонту двигун був пофарбований увідповідний на той час колір спеціальною термофарбою.
Коробка передач особливих сюрпризів не піднесла, хоча вона і єособливим архаїзмом, що веде свій опелівський родовід з далеких30-х, і вічним головним болем всіх москвичеманів. На моєму 407-мубула встановлена вже модернізована КПП з чотирма передачамивперед та однією назад (до 60-го року йшли 3-х ступінчасті від 400та 401-го москвича), що особливо відчутно у міському потоці, напідйомах, а також у гірської місцевості. Уявляю тих «екстрималів», які примудрялися на той час подорожувати на москвичах ранніхвипусків Кримом чи Кавказом. Це не тільки сміливі й самовідданілюди, вони ще мали мати міцне здоров'я та витривалість, світлуголову, а найголовніше — залізні нерви. Якби моя воля, поставив биїм величезний пам'ятник.
По ремонтному ланцюжку підібралися до карданної передачі, благовона не схильна до змін з початку її винаходу, все як і в сучаснихмосквичах і Жигулях, а ось задній міст знову викинув фокус.Запчастини до заднього мосту оригінальні і навіть на ті часивважалися дефіцитними. Пошук нових забрав чимало часу, і навітьтаке просте питання як пошук підшипників, яких у задньому мосту ажшість штук, не пройшло гладко. Підшипники тих часів мали трохи іншукласифікацію, а при доборі імпортних, які маркуються зовсім інакше, виникла проблема. Довелося довго попітніти над каталогами тадовідниками у пошуках необхідних горе-підшипників. Далі замовляти ічекати - це знову час і нерви, а раптом не підійдуть. Але всідеталі знайдені і йдемо далі. Складання та регулювання задньогомосту зробити дуже складно, зараз такою невдячною справою ніхто незайматиметься, тільки заміна всього вузла. Тому таких фахівців, навіть у давнину, можна було порахувати на пальцях однієї руки, азараз уже вдень з вогнем не знайдеш. Знову його “Великістьвипадок”, Сергій Данилович, який на даний момент є одним ізнайкращих фахівців у Києві з ремонту саме цього агрегату, працювавна нашому факультеті механізації. Три дні роботи та задній міст, щойно з конвеєра.
До цього часу, рихтувально-зварювальні роботи були завершені, машину необхідно терміново ставити на ходову, встановити гальма, кермо і гнати в фарбування.
Ходова москвича дуже цікава з технічної точки зору. Задня ресора -просто і надійно, навіть зараз на справжніх джипах і вантажівках, наприклад Міцубісі L200, використовують таку ж саму. А ось передня– це зовсім інше. Ніяких тобі сальників і гумок, все з товстогометалу та на додачу шкворнева і на різьбових втулках. Запитай умолодого автослюсаря по ходовій частині, що таке різьбова втулка, навряд чи він про це чув. А все виглядає дуже просто. Наведу напростому прикладі, якщо взяти болт і закріпити його нерухомо, гайка, яку на нього накрутити, може вільно обертатися вправо івліво. Так ця гайка, але вже у вигляді важелів і є ходова частинамосквича 407, яка може розгойдуватися на пружинах, згладжуючи всіколивання коліс про нерівність дорожнього покриття. Але одразупідкрадається питання, як же так, різьблення по різьбленні — це жзнос, плюс дорожній пил, що є сильним абразивом, і від якого нікудине подітися… Але інженери подбали і про це:до кожної різьбовоївтулки додається маслянка, через яку допомогою шприца подаєтьсягусте мастило. Вся передня ходова частина усіяна такими маслятками, які через кожні 500 км доводиться шприцювати. Ось тобі ще одинпункт при проведенні ТО на той час - прошприцювати ходовучастину.
Коли машина вже твердо стояла на колесах і була ідеальнопофарбована, почався процес подальшої комплектації. Встановленняскла, дверних замків і склопідйомників, фар і задніх стоп-сигналів, капота і кришки багажника з ущільненнями, двигуна з КПП інайвідповідальніше — це була установка елементів салону.
За п'ять десятиліть салон втратив колишню свіжість потребувавповної реставрації. Адже салон, певною мірою, є також обличчямавтомобіля і він має бути ідеальним. Звернулися до досвідченогореставратора старовинних меблів Олександра. Досвіду в нього непозичати, і він із задоволенням взявся нам допомогти. Перешивкусалону провели без відступу від оригіналу, комбіновано –шкірозамінник та тканина. Колір диванів, бічних накладок і стелібув підібраний під колір автомобіля, який, як згадувалося раніше, став двоколірним. Складність у цій справі була лише з натяжкоюстелі. Робота з натяжки стелі забрала аж три дні (! ). Запитайте, якже так, робота ж дрібниця - взяв шматок тканини і натягнув скобами, але це на перший погляд здасться легким заняттям, труднощі виникличерез округлі форми Москвича. Щоб прибрати кожну складочку потрібномати велику практику в цій справі і величезне терпіння. Тількивідволікся і недодивився, і все знову перетягуй по новій. Зауважу, що поодинці Ви таку роботу навряд чи подужаєте, як правило, візьміть одного-двох помічників. Для мене досі залишається загадкоюте, як це робили на заводі?
З кожним днем, кожної хвилини машина змінювалася, набуваючи виглядусправжнього автомобіля, що не могло не радувати. Читаючи цю статтю, Ви витратите не більше 10-15 хвилин, на нашу роботу пішло більшедвох років. Так що можете уявити наше хвилювання і радість.
Особливий момент у мене був, коли в замок запалення було вставленоключ і, попросивши благословення у Бога, я запустив двигун. На мійподив, двигун завівся, як то кажуть з півоберта, працюючи рівно ібез капризів. Пару тижнів пішло на налагодження машини, всілякірегулювання гальм, рульового управління, розвалу-сходження, відчинення та закривання дверей, електроустаткування. Довгоусувалися всілякі підтікання різних рідин, чим страждають усі старіавтомобілі. А далі пішов процес обкатки. У цей момент я прислухавсядо кожного шуму і шереху машини, як досвідчений лікар прислухаєтьсядо свого пацієнта, ставлячи йому діагноз. Обкатувати було найкращезаміськими дорогами, не ґвалтуючи автомобіль міським трафіком іпробками. Тим більше, що автомобіль спочатку перегрівався.Дальність поїздок збільшувалася і поступово вони переросли уневеликі подорожі далеко від Києва. Згодом були підкорені відстанідо Чернігова, Канева, Білої Церкви, Яготина та Умані. А коли наспідометрі вже було 3 тис. Кілометрів я ризикнув на першу дальнюподорож. З батьком ми проїхали всю Київську, Черкаську та Вінницькуобласть, доїхавши майже до кордону із Молдовою. Загалом вийшлоблизько 900 км за чотири дні.
Під час таких поїздок довелося звикнути ще до одного моменту – цеувага, як від інших водіїв так і пішоходів. Спочатку не мігзрозуміти, чому мені постійно хтось сигналить або щось намагаєтьсярозповісти на жестах, адже я намагаюся правила не порушувати, і неперебудовуватися без необхідності в лівий ряд, тим самим заважаючиїхати більш швидкісним автомобілям. І тільки згодом мені все сталоясно. Людям автомобіль подобатися і вони тим самим хочуть показатисвоє захоплення та повагу до виконаної роботи. Та й чесно кажучи, машина впадає у вічі, особливо в потоці сучасних іномарок. Бувалинавіть випадки, коли водії просто зупинялися посеред дороги, підходили та питали, чи не хочу я продати машину. Відповідь завждидуже коротка — друзів не продають…
За два роки також брав участь у різних виставках, пробігах та іншихзаходах. А це нові знайомства із найцікавішими людьми, позитивніемоції, святковий настрій. Особливо запам'яталася поїздка зпрезидентами Януковичем та Медведєвим. Спочатку ми перетнули кордоні заглибилися на територію Росії. Президенти прилетіли двомагелікоптерами, для яких було збудовано спеціальний майданчик. Післятеплого прийому під спалахи фотоапаратів та телекамер середбагатьох знаменитостей шоу-бізнесу ми попрямували назад до України.За кілька днів марафон закінчився у Києві на Хрещатику. Такийавтопробіг було зроблено ще 100 років тому із С.Петербурга доКиєва.
Другим заходом такого великого масштабу була поїздка до Львова наміжнародну виставку-ралі старовинних автомобілів. Приїхалиавтомобілі з Польщі, Молдови, Литви та Латвії та інших європейськихкраїн. У місті було справжнє свято, подивитися на це приїжджалилюди з усієї України. І свято вдалося на славу, велике спасибіорганізаторам за фантастичний прийом. Зі Львова я привіз величезнийкубок за сам автомобіль і завдяки чарівній супутниці та справжньомуштурману Світлані, четверте місце по ралі у своєму класі.запрошення одного з європейських автомобільних ретро-клубів.
На даний момент Москвич пробіг близько 9 тис. Кілометрів. За цейчас я встиг до нього звикнути та повністю зрозуміти його характерта манеру поведінки. Може це буде виглядати містично, але машина, як живий організм, відчуває кожне твоє слово та дію. Все залежитьвід ставлення до нього, варто щось зробити не так чи навіть простокрикнути круте слівце, він миттєво заплатить тобі ж, зачхає, запиркає або просто відмовиться їхати. Переконався у цьомунеодноразово. Тому моє ставлення до нього як до справжнього Друга, який ніколи не підведе.
www.youtube.com/watch? v=a_u8tbcUNe0
Московський завод малолітражних автомобілів