Коли небудь точно напишу йому оду…)
Але поки залишу невелику розповідь про себе…
Я жив у типовому шахтному селищі, на околиці Донецька... У родиніавтомобіля не було, що зробило свою справу, і поряд зі словамимама, тато одне з перших я вигадав слово бізина... Бізина і всетут. У мого дідуся, який у ті часи ще працював на шахті, післязміни, не було не єдиного шансу витягнути ноги і відпочити, бо ятягнув його на найкращий у світі атракціон — Поламані автобуси.чекав свого часу щоб піти на переплавку... Коли я приходив на цемісце, моєму щастю не було межі ... Вони були зовсім як "справжні"-, керма, педалі, важелі КПП, на деяких навіть скла були цілі. Загодину прогулянки я встигав протестдрайвить абсолютно всі автобусиі йшов тільки після того, як дідусь скаже - "пішли додому, завтраще прийдемо", по дорозі він неодмінно додавав "ти в мене виростиш істанеш шофером". Взагалі любов до автомобіля, будь-якого, будь тосписаний автобус, Запорожець чи Мерседес жила в мені з дуже ранніхроків. Але особливі почуття я плекав до однієї машини, яка мешкалана сусідній вулиці. У неї було чудове ім'я "волга". Світло бежевогокольору з велюровим салоном, телескопічною антеною на правому криліта наклейкою на задньому склі SU. І ось коли вона їхала поґрунтовій розбитій вантажівками вулиці, дивитися на неї для мене, було величезним задоволенням... Вона так важливо, граціозногойдалася на цих вибоїнах і мені здавалося, що для господаря, якийсидів за кермом у випрасуваній небесно-блакитній сорочці, відкритийвесь світ .
Закінчивши 11 класів загальноосвітньої школи 116, я поїхавпрацювати і навчається в місто Герой Київ і за всякими життєвимипроблемами став забувати про те диво, яке дарувала мені сусідськамашина. Але як тільки мені виповнилося 19 і в моєму бюджетіз'явилися 1600 мертвих американських президентів, я раптом згадавпро неї, мою мрію дитинства. Пошуки не зайняли багато часу, набагато з великими проблемами я зіткнувся коли всі знайомі інавіть дівчина почали з мене жартувати і відмовляти брати "потвору, юрського періоду, з загрозливим апетитом"... Нехай не прозвучитьцинічно, але я" наплював на всіх з високої вежі і поїхав наРусанівські дачі за машиною.
Хазяїном машини виявився колишній, але видний функціонер ЦК КПРСУкраїни про що говорила трохи потемніла від часу але шикарна дача, і моя мрія 1982 року народження в ідеальному стані у якої він бувдо мене єдиним. Продавав її не від хорошого життя, рік тому йогозбила машина і він був прикутий до ліжка, тому йому було шкода.Шкода її красу яка ось як рік припадала пилом у гаражі і не бачилакиївських просторів.
Зі сльозами була підписана довіреність, відчинені двері гаража… ОБоже… Біла Волга 2401, ніби в тебе повіяв теплий травневийвітерець. Зараз я її заведу, включу габаритні вогні, настрою радіоі помчуся галасливими вулицями українського мегаполісу. Невже вонастане моєю, моя мрія, яка розбурхувала мене в моєму дитинстві, стане частиною мого життя? величезний капот ... Вікна відкриті, кватирка повернена так що б спрямований потік вітру обгортав моєтіло і народжував все нові і нові мільйони "мурашок" на моїй шкірі... Я уявляв що знаходжуся в 70х-80х роках, не помічаючи іномарок, що обганяють мене, я відчував себе на вершині світу, я відчувавсебе вільним, я спіймав птаха удачі… Це було щось, друзі… ЦЕ БУЛАВОЛГА!
Не стану писати про всі наші з нею пригоди, не писатиму про те як ядізнався пристрій автомобіля повністю і відчув всю цю красу своїмгаманцем. Незважаючи на великі як мені здавалося вкладення, мояВолга, Категорично відмовлялася жити. . Вона чахла на моїх руках, ая з не зовсім стабільним доходом не міг їй дати друге життя, та йегоїзм у мені зіграв хотів машину по юрчі для отримання бажаноїроботи.
Продав..., вмілі руки
Незабаром дізнався, що її перший господар помер, помер у той часколи у мене з нею почалися серйозні проблеми. Через кілька місяцівпомерла моя Волга. Її розбили і здали на металобрухт... Булострашенно боляче... Але я завжди знав, що цей автомобіль з душею, язавжди відчував, що вона нудьгує за своїм першим водієм і за теплимгаражем на Русанівських дачах. Вірю що тепер вони разом.
Ішли роки, в моєму гаражі мелькали автомобілі Ланос, Ланцер, Цивік, тепер Акорд, кожен з них був для мене добрим другом і товаришем і яне в жодному разі не хочу їх образити. Вони правда все у моємусерці. Але те перше кохання, нехай і не взаємне, залишило незабутніпереживання і почуття. І при покупці Акорду, сівши за кермо перше, що я сказав "клас, капот здоровий як у моєї Волги".
Все в житті починається з дитячої мрії…
" я відчував себе на вершині світу, я відчував себе вільним, яспіймав птаха удачі… Це було що те, друзі… ЦЕ БУЛА ВОЛГА!
Не писатиму про всі наші з нею пригоди, не писатиму про те як ядізнався пристрій автомобіля повністю і відчув всю цю красу своїмгаманцем. Незважаючи на великі як мені здавалося вкладення, мояВолга, Категорично відмовлялася жити. . Вона чахла на моїх руках, ая з не зовсім стабільним доходом не міг їй дати друге життя, та йегоїзм у мені зіграв хотів машину по юрчі для отримання бажаноїроботи.
Продав..., вмілі руки
Незабаром дізнався, що її перший господар помер, помер у той часколи у мене з нею почалися серйозні проблеми. Через кілька місяцівпомерла моя Волга. Її розбили і здали на металобрухт... Булострашенно боляче... Але я завжди знав, що цей автомобіль з душею, язавжди відчував, що вона нудьгує за своїм першим водієм і за теплимгаражем на Русанівських дачах. Вірю що тепер вони разом.
Ішли роки, в моєму гаражі мелькали автомобілі Ланос, Ланцер, Цивік, тепер Акорд, кожен з них був для мене добрим другом і товаришем і яне в жодному разі не хочу їх образити. Вони правда все у моємусерці. Але те перше кохання, нехай і не взаємне, залишило незабутніпереживання і почуття. І при покупці Акорду, сівши за кермо перше, що я сказав "клас, капот здоровий як у моєї Волги".
Все в житті починається з дитячої мрії…
" я відчував себе на вершині світу, я відчував себе вільним, яспіймав птаха удачі… Це було що те, друзі… ЦЕ БУЛА ВОЛГА!
Не писатиму про всі наші з нею пригоди, не писатиму про те як ядізнався пристрій автомобіля повністю і відчув всю цю красу своїмгаманцем. Незважаючи на великі як мені здавалося вкладення, мояВолга, Категорично відмовлялася жити. . Вона чахла на моїх руках, ая з не зовсім стабільним доходом не міг їй дати друге життя, та йегоїзм у мені зіграв хотів машину по юрчі для отримання бажаноїроботи.
Продав..., вмілі руки
Незабаром дізнався, що її перший господар помер, помер у той часколи у мене з нею почалися серйозні проблеми. Через кілька місяцівпомерла моя Волга. Її розбили і здали на металобрухт... Булострашенно боляче... Але я завжди знав, що цей автомобіль з душею, язавжди відчував, що вона нудьгує за своїм першим водієм і за теплимгаражем на Русанівських дачах. Вірю що тепер вони разом.
Ішли роки, в моєму гаражі мелькали автомобілі Ланос, Ланцер, Цивік, тепер Акорд, кожен з них був для мене добрим другом і товаришем і яне в жодному разі не хочу їх образити. Вони правда все у моємусерці. Але те перше кохання, нехай і не взаємне, залишило незабутніпереживання і почуття. І при покупці Акорду, сівши за кермо перше, що я сказав "клас, капот здоровий як у моєї Волги".
Все в житті починається з дитячої мрії…