Всім доброго дня!
От вирішив трохи розповісти про той автомобіль, що вже не зі мною, а тішить свого нового власника і я впевнений, що з нею буде всечудово і бойові кілометри вже позаду неї, адже Зубілка тепер їздитьтак, як їздить дуже багато її родичів — просто і банально дорогамизагального користування.
Її моя маман купила собі як підджопний тазик на кожен день, алелевову частку кілометрів все одно наїжджав я :) І все б добре — язірвався як завжди сам із собою на самотніх сільських доріжках допольових ґрунтовках, якби не потрапив у ХАК /ХарківськийАвтоклуб/.Там саме до моменту моєї реєстрації на форумі людизбиралися провести УТС /Учбово-тренувальний збір/ у форматікласичного ралі.Ви навіть не можете собі уявити! Я все життя тихомріяв одягнути спортивний шолом і вирушити на СУ / І цей шансвипадає прямо мені в руки! .. Але є проблема - це знайти собіштурмана. Його знайшов дуже швидко, т.К. Мій троюрідний брат напару зі мною провів дитинство у моєї бабусі в селі і сидів назадньому сидінні в той момент, коли мій дідусь вчив мене виставлятина занос його Citroen BX і потім з нього виходити без зайвогорозгойдування. Дзвінок Роме і я вже зі штурманом. Рома вирушив запару днів на семінар для штурманів, а я згідно з вимогами врегламенті став готувати машину:складати аптечку, купуватипорошковий вогнегасник, перевіряти лампочки в машині та колеса таінше…
<
На цю "перегону" ми їхали в надії прийти до фінішу не останніми, але коли ми приїхали на старт і побачили машини, що розташувалися взакритому парку - я зрозумів, що ми без шансів. Змагання проходилипротягом усього дня і ми проїхали близько 300 км дорогамизагального користування та подолали близько 5 СУ. Коли після гонкия повернувся назад, то був страшенно спітнілий і з мене хлипалиемоції. Добило мене те, що якби не пеналізації за помилки штурмана, то ми були б сьомими, а так розташувалися, здається на 11-му місціабо 14-му. Адже стартувало близько 27 екіпажів! Ось тут я іпотрапив у лапи спортивній долі та прогресуючій хворобі. Жаліти чирадіти цьому — не знаю. Що ж до самої машинки, то вона пережила 2сезони змагань і тренувань. Завдяки такому насиченому графіку вонавідвідувала СТО для профілактики, т.К. Технічний сход мене ніяк нерадував, не кажучи вже про ризик через кульовий, що вивернувся, піти під укіс в дерево/стовп або ще куди. До моменту коли я дійшовдо стадії, що треба або її перебудовувати під ралі на серійнихавтомобілях, або продавати - я вирішив з нею розлучитися, т.Е. До.займатися її доведенням було цікаво. Машину повернули догромадянства і її продав із найчистішою совістю, т.К. Вона затехнічним станом була куди вищою за інші з запропонованих упродажу.
ps У бортовику описуватиму змагання, де бували і з них є фото.
