Люблю свою ластівку! Вона для мене як жива істота. Ніколи мене не підводила, і я намагаюся дивитися за нею, не допускаю до поломки. Навіть не знаю, що робитиму без неї, коли прийде час розлучатися з нею. Головне, щоб потрапила після мене в хороші руки. Коли мене немає вдома, сумую за нею.
Виявляється, до того, як ми її купили, вона жила всього в 13 км від мого будинку. Коли моя мама збиралася їхати на ринок купувати машину, ми з подругою були в гостях. У компанії був хлопець, який розповідав, що завтра збирається їхати на ринок продавати машину. Я між іншим сказала, що моя мама теж їде, але купувати машину. Потім ми розговорилися, що він продає шістку, а ми хотіли шістку. Мама хотіла білого кольору машину, а у нього була синя. Я думала, що навіть якщо побачу його машину на ринку, не факт, що візьму її. Але видно, доля! У Кривому Розі він і запропонував подивитися на його машину. Вийшло так, що вони купили її, хоча вона не білого кольору. Було вже не важливо. Уявіть мої вирази обличчя, коли вони всі разом під'їхали до будинку, і я вийшла подивитися на машину... і була в шоці! Переді мною стояла людина, з яким я минулого вечора сміючись посперечалася. Ось так вона виявилася у мене!








