Тачку було куплено у хлопця якогось, у Києві, практично безогляду, у сльоту суботу 10.02.2018.
> На подив, без сюрпризів і труднощів, на одному диханні, того ждня доставила мене і мого близького товариша до славного містаУмань, де мешкає до цього дня і потихеньку реставрується…
Є версія, що віз був вручений першому власнику, як ударникушахтарської праці наприкінці 75. За документами перший власник ісправді був прописаний у якомусь шахтарському містечку Луганськоїобласті, але ким працював – не можу знати, та й не особливо цьогопотребую:жодних нагородних аркушів, статей у газетах, перенесених вінтернет-архіви тощо я не бачив, саме тому мені складно, без прямихпідтверджень, вірити в вищезгадану історію, адже згадаємо разом, скільки різних захоплюючих і драматичних оповідань ми чули відвласників задрипаних тазів, про унікальність саме його відра.незнайомцям, а не проданий/подарований друзям/родичам, є якасьрозмитість та/або недомовленість, щодо всіляких подій, дрібнихта/або суттєвих, що мають місце бути в історії його експлуатації, особливо, якщо він із вікової категорії 30+(! ). Але як на мене, коли береш старе корито, цього не уникнути, від цього нікуди недінешся. Головне – не те, що до тебе, а саме ті моменти таситуації, через які ви з машиною пройдете разом. Якщо тачка покайфу– тоді нема про що жалкувати. А так, то Жига – цебро-ведрище.