Москвич 412 був моєю першою машиною. Купив я її на пару зтоваришем. Основним критерієм у виборі машини, була фраза могознайомого "навчишся їздити на москвичі, зможеш їздити на будь-якійіншій машині " І справді, після москвича, будь-яка інша більш-меншнормальна вітчизняна машина здається мені іномаркою, алеповернемося до розповіді про покупку, було мені тоді 17 років, тобто прав ще не було навіть у проекті. Що б навчиться їздити передтим як йти на курси.Пістоло питання про міліцію, що робити якщо, зупинять? Било прийнято кидати машину і бігти куди очідивляться.Природно було вирішено брати вітчизняну машину, але осьяку? Волга? Сильно багато жере. Буде шкода, та й жигулі мені ніколине подобалися.Запорожець? З дверей, галасливий, та й запчастинидорогі.От і вирішено було брати щось середнє між цими трьомамашинами, та й сам москвич мені завжди чимось імпонував, сам незнаю чим.
Справа була 31 січня, на вулиці стояв мороз -23, вирішили братисаме в таку погоду, розмірковуючи:якщо москвич заведеться притакому морозі, значить двигун працює як годинник. Наївні, ми тодіще не знали про всілякі аерозолі та присадки. Загалом ми приїхалина місце. То була стоянка біля торгового центру. Чекали ми навласника приблизно хвилин сорок. І з кожною хвилиною терпіння у насставало менше. І ось він з'явився! Це було щось із чимось! Єдиноюнормально працюючою деталлю були праві передні двері. Решта бажалакращого. Замість днища лежали дошки, ліве заднє крило булопогризено, а арки були задуті пінкою, але характерно пороги були якнові, але видно, що з заводу, тобто не перетравлювалися. Загалом явже хотів піти, але друг наполяг на покупці. Загалом купили. Якпотім виявилося не дарма. Окремо варто згадати про дорогу додому.Нагадую, був мороз -23, до цієї машини містом я не їздив ніколи ідо того ж на москвичі стояла лиса демісезонна гума. Загалом шансівдоїхати додому цілими та невидимими було замало. Для тих, хто знаєкиїв скажу, дорога була від Leroy Merlin на Оболоні до Русанівки, тобто через все місто. Я досі не можу зрозуміти як ми змоглидістатися до кінцевого пункту цілими, але, видно, Бог все-таки є.Їхали ми на швидкості 50 км/годину, приблизно хвилин сорок. Заразці сорок хвилин для мене незабутні. Загалом доїхали, поставили тащасливі пішли додому)
